Я проведу тебя за руку по своим стихам
По трещинкам, по закоулкам, заусенцам
Там где душа болела и сжималось сердце
Когда уверен был в себе и одновре́менно неправ
Пройду с тобой по запахам нескошенной травы
Не сдерживая крик и пряча шёпот
С собою забираю в сны, чтоб навсегда запомнить
Неискушённый взгляд и ломаный изгиб брови
Я отведу тебя туда, где я тебя не знал
Да, и себя, как видишь, знал не очень-
В конце строки сплошные многоточья
Я словно был не я - то оживал, то умирал
Однажды, глядя в небо умер и забыл ожить
И вслух, желанные слова не прозвучали
Размеренно, почти неслышными шагами
Ты отдаляешься, чтоб просто, жить...
Сильно!!! Відчувається ціла палітра почуттів!!!
я, наприклад, не маю стільки сили, щоб писати щемні вірші і завжди трималась осторонь болю ( ніби будуючи стіну.)
а Ви якось на мою думку маєте сили в нього заглибитись. ще й з любовью і добротою описати.
Майстерно !
Ви молодець !
оу, у всього є межа. біль проникає настільки наскільки ми його пускаєм. я свідомо "поставила" собі низький "больовий поріг" але я жінка ...
до того ж... те що не вбиває, робить нас сильнішими.
Колись Ви вилиєте на папір цю біль і почнеться новий яскравий період у вашому житті ... щось новеньке, цікаве, приємне Вашій душі ( ну... у мене було так)
На все свій час.
ого ... оце з вами пожартували а ви мабуть повірили
зі мною теж колись пожартували ... більше не вірю
і вам ДЯКУЮ за Ваш вірш ( там є важливі слова)
і .... не забувайте оживати !!!! це НАЙважливіше !!!
але я жінка 
Дякую)
