Тримайся, Охтирочко люба!
За тебе знов слізно молюсь.
Я хочу, щоб був зуб за зуба
І це – вже не мінус, а плюс.
Катюзі тепер – по заслузі
І чемними бути не час!
На часі – «Бандерівське смузі»,
Єдиний залишився шанс.
Ти – мирна, у німбі Любові,
Не знає загарбник цих слів,
Він прагне втопитися в крові
І стерти із мапи твій слід.
Та радше гнів Божий, як вибух,
На голови їх упаде,
Їх прагнуть прийняти всі вирви,
За ними лиш слід загуде!
Запахнуть бузки вечорово
І пам’ять заплаче навзрид.
Під Матінки Бога покровом
Заплакані лики планид*.
*доля
Слава Україні!
