У рідному садку в тіні троянди
Позую на світлині рік назад.
(Тепер – війна. І скільки буде ран тих!)
Я ж серцем рвуся у матусин сад.
Півонія червоне око мружить,
Голівку примостивши поміж мальв.
На тин блондинка примостилась, ружа,
Зажурено вдивляючись у даль.
Щодня новини – лихо ходить краєм,
Чи хто таке жахіття уявляв:
«Звільняє» від житла, дітей вбиває,
Дівчат ґвалтує, знищує поля…
Вечірнє небо в спалахах-гірляндах:
Ракети рвуться в селах і містах.
У рідному садку – цвіте троянда,
Така ж яскрава, ніжна та густа.
Півонія – дорідна стала… гожа,
Під ружу на тину ховає сум.
Такий народ – ніхто не переможе,
Який плекає працею красу.
Увечері – тремтить вогнем лампада,
Матуся Богу каже, що болить.
І кожне слово доньці душу гладить,
Крізь відстань – сила маминих молитв.
Зі мною на світлині – талісман той,
Де мир, тепло... Родинний сад цвіте.
На Україні – на добро троянди
З любов’ю мати садить для дітей…
Прекрасна трояндова віть, Марино! 
...а я тут все переїнакшив - чи так все? 
