я так люблю - і це не пробачаю.
на філіжанці терпкого відчАю
помад, пророцтв, відбитків - через край.
стікає ніч по дотику пера
і сон по тлу, і слово по зап'ястку.
я так люблю цей напій.
та спочатку
я довго помирала із ребра.
вершилась обіцянка, постіль, сповідь.
коли пусті легені - мрії повні.
мовчала на смугастий папірець,
чатуючи на "хай вже йому грець",
від ліжка і до зовні,
коли черговий місяць п'є вино.
я так люблю виходити в вікно
по сторінках незайманих,
по тиші,
рахуючи який це поверх пише.
робити каву мелену на двох.
любити видих.
пробачати вдох.
дякую, Ксаночко!
