Ти більше не будеш коханою,
Закінчились теплі слова,
Хоч був я стіною холодною
Із серцем розбитим і кволим,
Але я тягнувся до світла,
Аж доки не вдарили в очі,
Не видерли спокій з душі.
Я буду над прірвою вічність,
І камінь який стромить у грудях,
Тягни його жадібно, грішно,
Лишитися людиною у зграї,
Де підлість стискає роти,
Лишитись людиною у зграї,
Де кожен чекає на смерть,
Упасти, рухнути тілом,
Лиш жар не дає,
Який кипить у тремтячому тілі,
Чекає на теплі слова,
На очі розгублені, милі.
І я уже не піду,
Не буду бігти до краю,
Із серцем розбитим і кволим
Тебе обійму до грудей.
