День на день чомусь завжди не схожі,
Що про кожен знаєм наперед?
Та завжди чекаєм на погожі,
Будем смакувати їх, як мед.
Нехай будуть тихі і спокійні,
Щоб хотілось так по-людськи жить.
І не мати мрії безнадійні,
І життям навчитись дорожить.
І посіять мрію, як зернинку,
Берегти і вчасно доглядать.
І душі укласти хоч краплинку,
На плоди надіятись і ждать.
Час не підганяти, сам прийде.
І колись побачиш, може, ранком:
Мрія ніжним цвітом зацвіте.
Із щасливим, бажаним відтінком.
Буде це подяка за терпіння,
Візьмеш цвіт, підеш із ним в життя.
Тільки не спіши, іди повільно,
Це твоє нарождене дитя.
Доглядай цей паросток старанно,
Хай зміцніє ще його коріння.
Щоб було надовго бездоганне.
Дивовижне в мрії є насіння...
Чудова поезія! 
Душевно! 
Гарні глубинні роздуми 
