Художество порятувань в зимі
(практика спасіння в миру)
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Частина I
(упорядкована в 1999 р. на матеріалі книги «Умное делание»)
Головне — настрій серця
«Всі вважають себе християнами за сповідання віри в Христа або за які-небудь малі доброчесності, АЛЕ мало справжніх християн, багатих Святим Духом, хто насолоджується розмаїтою розкішшю благодаті, зігрівається небесною духовною любов’ю, хто прикрасив душу різноманітними одягами небесних дарів, хто не в сповіданні лише і голій вірі, але В СИЛІ І ДІЇ ДУХУ
прийняв християнство, хто безперервно в перстах душі перебирає розумом небесне золото (тобто знання і роз’яснення небесних таємниць), — ось хто істинні християни».
(Макарій Єгипетський. «Новые духовные беседы», с.51)
«Безжальність до себе, готовність до всякої послуги іншим і віддання себе цілком Господу з молитовним в Ньому перебуванням, — це продуценти життя духовного».
(«Умное делание»)
«...в цих словах він (Ін.4, 23-24) відділив небесних царських наближених і багатих в Духові
від бідуючих в страшному жебрацтві гріха, котрі багатим життям дії в духовній силі не живуть».
(Макарій Єгипетський. «Новые духовные беседы, с.52)
Молитву творити безперервно, часто, як вогонь підтримувати.
Частість молитви ввіходить в навичку і перетворюється в натуру; без частого прикликання імені Ісуса Христа неможливо очистити серце: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!».
Суть молитви є розумне до Бога сходження із серця.
Можна все залишити і зайнятись лише Ісусовою молитвою — і все буде йти успішно.
Хто звертається не всередину до цього діяння, тільки зволікає з ділом.
Молітесь в духові і істині. Молітесь — духом: великим розумом серця. (І далі курсивом виділяються слова упорядника «Художества»).
Коли приходить Дух, приводить в сильне збудження сили нашого духу. Пісня Богу тоді сплітається сама собою.
Співайте язиком і серцем (духом) — це наближує до дії благодаті Святого Духа: іскра роздмухується в полум’я.
Серце — як локатор — найважливіше в молитовному лоціюванні курсу до Бога. Серце — це і камертон, що любов’ю відповідає на всяку справжню дію і справжній звук Духа Святого з людей і природи.
Тому — молитва повинна бути не заняттям певного часу, а станом духу повсякчасним. У Святому Дусі.
В людей дуже очищених — молитва переважно буває духодвижною (саморухомою, Святим Духом твориться в з’єднаному духові).
Все відволікатиме від пам’яті Бога.
Духодвижна молитва тримає душу свідомо перед лицем Бога. Світ весь — проти молитви; дерзайте: Христос переміг світ.
Якщо буде в серці почуття до Бога, то це буде безперервна молитва без слів і без стояння на молитві. Прямо на ділі.
Справи — не головне в житті: головне — настрій серця,
яке до Бога звернене.
Без сердечного благонастрою ніщо не має ціни перед Богом (навіть піст, доброчесності і подвиги). Душа тоді є розбито-ненадійною, а в Богові слід бути духовнолюблячим.
Подай душі
сердечний передзвін:
людину а чи звіра привітаю —
Твого посланця —
і по тому взнаю,
що серцем чистий він —
Святого Духа більш не проганяє...
1999
Вогник не перетворився в пломінь? Бо нема Ісусової молитви.
І не дивлячись на мою постійну зраду, на мою поведінку ненадійну, віроломну, — Він перебуває незмінний. Незлобивий. Довготерпеливий.
Запитуєте: як же Господа в справах мати на увазі? А так: яку б справу ви не робили, тримайте в розумі, що її вам велить робити сам Господь Всюдисущий і дивиться, як ви її робите.
Майте завжди в намірі одне — тримати себе в серці до Господа так, як слід, а на те, що довкола, не звертайте великої уваги.
Коли пам’ять Божа є — свідомість стоїть перед Господом — це норма.
Потрібно про житейські справи турбуватись, але як про Господнє доручення і як перед Господом. І те, й друге буде залагоджено: і справи, і пам’ять про Бога. Інакше діла житейські полізуть в свідомість — і пам’ять про Бога витіснять.
Молитовний стан духу є почуттям до Бога і пам’ятаням про Нього. І так весь час.
Скоротити зовнішні зносини і все наладити на один чин — єсть порятівна рамка життя.
Шукайте такого настрою, щоб тілом робити звичайні справи, а духом (серцем) завжди бути з Господом.
Всякого роду подвиги слід так нести, щоб про них ніхто не знав.
Труди і подвиги суть засоби, вони цінні — коли приводять до мети і нею вимагаються. Думок на них не зупиняйте. Основне — в почуттях і схильностях, в уважному настрої серця.
Смирення — більш за все пильнуйте і молітесь про нього.
Робіть все як перед Богом. Так себе тримаючи, всяку справу робитимете уважно і Господа будете пам’ятати. В цьому весь секрет успішної — для основної мети — дії.
Радійте, коли зустрічається принижування зовнішнє, невільне: приймайте його як особливу ласку Божу. Ви незадоволені собою — це добре; ви самозадоволені — знайте, що ви не в своєму виді, і починайте тоді теребити себе: були люди, які одним смиренням без подвигів врятувались, а без нього ніхто не врятувався і не врятується.
Зібравшись всередині себе, підніми духовну свідомість і виконуй зовнішні діла, строго помічаючи всі внутрішні порухи.
Хто одного разу пережив потяг до Бога, коли душа стає перед лице Бога, той бажає повторення цього, але самотужки не притягне: потяг находить сам.
В перший удар благодаті, що кличе, відкривається бачення іншого світу незалежно від людини, хоче вона того, а чи не хоче. Після цього бачення його, як і всерцевині-перебування, покладається на волю людини і повинне бути роблено.
Якщо зупинитесь на думці, що знайшли успіх, і вирішите завжди так робити, то впадете в мрійливе самовидумування. Бог завжди відкривається несподіваним боком, новим.
Тільки з’єднання з нашим Господом дасть нам той мир і те благовоління, те світло і життя, які втрачені нами...
Від доторку Його до всієї сутності моєї, розум, серце і тіло з’єднались між собою, склали щось ціле, єдине; потім занурились в Бога — перебувають там, допоки їх тримає невидима, незбагненна, всемогутня рука...
Під час молитви увазі слід бути всередині, в серці: зосередження уваги в серці є вихідний пункт правильної молитви. Оскільки молитва є шлях до Бога, то відхилення уваги від серця є ухиленням від цього шляху.
Для початківців досить, якщо дух (серце) буде співчувати і сприяти розуму. Так вони симпатизують одне одному. Далі розум має бути очищеним і заведеним в одухотворене серце: в єдність.
Далі. Виявляється вогник в серці (Святий Дух) — постійним почуттям до Бога. Прийде — взнаєте.
Для початку практикуйте декілька разів на день по 15-20 хвилин Ісусову молитву — утвердившись переконанням в Його присутності, і що Він бачить вас цілком і повністю.
Хто гнівається — не має молитви. Людина горить в гніві, як полум’ї, це диявольський пломінь. А людина думає, що вона так горить з ревності за правдою. Правда в гніві не буває.
Пам’ять про Господа безперервна з молитвою до Нього — старці вміли цим відганяти все погане і утримувати себе в доброму устрої. Труд і постійність в труді одноманітна — все долають.
Допоки цілі свідомість і свобода в Богові, тобто стоять на боці добра, то яким би не був великим напад, перемога наша.
Враження, які не співпадають з нашим ладом, слід негайно згладжувати: зійти в серце, де враження зосталось, відштовхнути його неблаговолінням до нього — і одночасно молитися проти нього Господу, і бути так, допоки не минеться.
Прирікайте себе на життя, де руки і ноги будуть одне робити, а душа повинна бути зайнята іншим (Богом), якщо хочете врятуватись.
Здоров’я не від харчу тільки залежить, а найбільш — від душевного спокою. Життя в Богові, відсторонюючи від хвилювань, осіняє серце миром, а через те і в тілі тримає все в здоровому устрої.
Повсякчасно молись — і придбаєш безперервну молитву самодвижну в серці, котра сама вже стане творитись в серці без особливих напружень.
Коли розумна, що в серці відбувається, молитва утворюється, тоді лиш прояснюється зір розуму, і дух, ясно зрячи Бога, отримує від Нього силу і бачити, і відганяти все, що може ганьбити його перед Богом. А дехто сподівається дос-тупитись до Бога самими зовнішніми справами і подвигами.
Читання є способом поновлення і пожвавлення молитви Ісусової. Але найкорисніше читати більше про молитву.
Відходячи до сну, пробуджуючись, приймаючи їжу і напої, бесідуючи, — бережи серце в розумному занятті Ісусовою молитвою або псалмами.
Досвідчені духовні, за Божим натхненням, відкрили спосіб найпростіший і найлегший на вигляд, але трудний, який тільки швидше за інші приводить до мети — доцільне здійснення розумної молитви до Ісуса.
Справжнє послушенство слухається, не бачучи підстав і не зважаючи на своє небажання. Йому обіцяна особлива благодать — благодать вбереження від всякої шкоди, при виконання послуху. Коли послушенство виявляється ради Господа, тоді Господь бере під Свою опіку послушника і пильнує його.
Учітесь перебувати в такій же зосередженій молитві — при справах. Цього бажає Господь. Це закон: діло робити, а розумом і серцем з Богом бути. Ось набувайте досвідченість нову — і ще більш зміцнієте у всередині-перебуванні.
Потрібне щоденне самозречення (себе застарілого, нижчого). Насправді ж і труд самозречення Господь завжди винагороджує.
Коли бачите, що вас очорняють, приймайте те, як лікувальні грязі. Це лікування.
Не працювати не можна. Є природна потреба в роботі; але захоплюватись нею не слід. Цілий день працюй, але розумом не відходь від Бога.
Робіть все так, щоб це розігрівало серце, а не охолоджувало.
Бережіть почуття, щоб не лишала теплота: враження ззовні погано вживаються із внутрішнім робленням.
Гинуть — від нестачі внутрішнього боріння або зберігання розуму.
Потрібно будь-що з’єднати з діяльністю — споглядання, і зі спогляданням — діяльність. Це швидко просуває вперед, очищує душу від поганого.
Ходіння з перебуванням всередині і зберіганням розуму є тверезіння.
Тверезіння — найосновніша наука.
Тверезіння — відведення поганого і приєднання доброго.
Взаємне навчання приносить плід лиш тоді, коли при цьому кожен і сам себе вчить, напоумляє, вмовляє так мислити, відчувати і чинити в житті — застосовувати до життя, вдосконалювати в житті.
Найголовніший ворог життя в Богові є БАГАТОТУРБОТЛИВІСТЬ.
Вона приводить до самозачинної мирської діяльності (людина самоволить, а не слухається Духа Святого, тупо бігає у справах без вказівок Божих, не має спокою і часу, щоб звернутись до Бога, прислухатись). Хто в курсі справи, той тому і до монастиря вступає. І позбавляється...
Найкраще — коли руки працюють, а розум з Богом бесідує і живить тим серце (дух). Це — норма.
Два пильних стражі повинен мати воїн Христовий: тверезіння і благорозглядання.
Перший звернений всередину, а другий — назовні; той спостерігає за рухами, які виходять із самого серця, а цей передбачає рухи, які мають виникнути в серці від зовнішнього впливу.
Особливо ж не давай випереджувати дій — почуттю і бажанню, бо звідси все зло...
Не досягаючи через помисли, диявол починає діяти ззовні — через людей, які йому підлеглі. Підуть облесливість, похвала, наклепи, осудження, утиски та інші неприємності. Головне — переносити все, не порушуючи любові і миру. Помічник — Гоподь. Неприязність направляти не проти людей, а проти того, хто, стоячи позаду, заправляє всією поганню.
Міцність відання і переконання передадуть міцність і характеру.
Трудітесь внутрішньо багато, але всього доброго очікуйте — від Господа.
Все робіть з усією завзятістю, як веління Боже. Не як людям працюючи, а як Богу, страхаючись Божого засудження тих, хто робить справу Божу недбало.
Піст все життя — кращий спосіб для збереження здоров’я і процвітання його...
Уникайте переїдання і просто ситості — «їв Ізраїль, затовстів...» Отупіння розуму в серці — неприпустиме, наслідок ситості.
Краще вважайте завжди себе — нічим (в порівнянні з Богом, а з людьми не порівнюйте); насправді так воно і є, переконаєтесь пізніше.
Пропаде погорда — Бог наблизить.
Будуть всі навчені Богом. Так і буває. Перстом Божим пишуться істини в серці. Невипробуваний печалями — ненавчений, душа його нікуди не годна: ненадійна.
Це слово — для білого чернецтва (в миру), яке Бог створить в 2000 році від Р.Х., а книг для них нема ніяких, зовсім, це не ізольований монастир, принципово. (Читай прп. Антонія Великого). «Пора збирать дітей по світу».
Молітесь про видіння своєї недосконалості, інакше будуть самозадоволеність і самовидумування.
Є одне й те саме на всіх рівнях вдосконалювання: нижчий не годен до пори жити у вищому. Ось для чого самозречення в досягненому. Здогадались? Ось для чого просити про бачення своєї недосконалості, негодності.
Ви образились? Якби в серці було це почуття негодності, ніякої образи ви не відчули б.
Почуття своєї негодності (знаєте чому) — основне; якщо його нема, то все не на користь. Це всіх стосується, а найбільш — досконалих...(!)
Осуджуй себе — і перестанеш судити інших... Пізнай себе — стане ніколи помічати за іншими.
Вважай кожну людину кращою за себе: без цього, якби хто і диво сотворив, далекий від Бога.
Каяття, бідкання серця і смиренність НЕ ЗАВАЖАЮТЬ ЧИСТОМУ РАДІННЮ ДУХОВНОМУ, а дають сили душі.
Смирення веде від земності (егоїзму тварі) до неба (любові і обдаровування інших).
Якщо не виявиться у вас плодів любові (радості, лагідності, смиренномудрості, щирості, простоти, віри, великодушності, дружелюбності), то трудились ви без користі.
Застереження одне. При нечистій совісті і грішних звичках творити молитву Ісусову є передчасно, бо всередині відбувається глибокий розлад, який відганяє мирність серця... Звідси може помутнитись голова і заплутаються, змішаються поняття.
Вогонь, запалений одного разу в щасливих, горить сам собою, і невідомо, чим він живиться. В цьому і вся таємниця.
Самообманюється душевний настрій тих, котрі, відкинувши заняття Ісусовою молитвою, задовольняються самим зовнішнім молінням, неухильною участю в церковних службах... Виявляється так: вони від гордості зневажають інших...
Увага — головне; їй навчаються при заняттях Ісусовою молитвою.
Досконала Ісусова молитва приходить незаплановано, як кохання, їй можна віддатись лише непередбачено і натхненно згори.
Ісусова молитва може самоскорочуватись (кількістю слів) чи збільшуватись згідно з підказками уваги. Увага!
Увага!! Увага!!! Це життя нове, духовно небувале, якого тут нема!
Є дві розумні молитви: одна — для початківців — відповідає діянням, а друга — для досконалих — відповідає духобаченню (споглядальному хресту).
Хто з допомогою Божою подвигається на любов до Бога і до людей, на лагідність, смиренність, терпіння, послушенство Богу душею і тілом, на піст, пильнування, сльози, поклони й інші труди тілесні, на розумні таємні вправи в молитві, на плач і роздуми про смерть, — весь такий подвиг, ДОПОКИ ЩЕ РОЗУМ КЕРУЄТЬСЯ ЛЮДСЬКИМ САМОВЛАДДЯМ, називається діянням: баченням не називається.
Коли найглибшою смиренністю, з допомогою Божою, очистить людина свою душу і серце від погані душевних і тілесних пристрастей, тоді благодать Божа, спільна мати всіх, взявши очищений нею розум, як дитину за руку, возводить його ніби по сходинах на духовні бачення, відкриваючи розуму, в міру його очищення, несказанні і недосяжні божественні таїни, і це справедливо називається істинним духовним баченням: це є чиста (споглядальна) молитва, від неї жах і бачення.
Але ввійти в це неможливо нікому самовладно...
Божественна розумна молитва має непорушну основу перш за все в словах Господа Ісуса:«Ти ж, коли молишся, ввійди в кліть твою і, зачинивши двері твої, помолися Отцю твоєму, Котрий в таїні, і Отець твій, видячи таємне, воздасть тобі явно».
Самовпевнений, самоскеровуючись до того, що вище його достоїнства та можливостей, з гордістю поспішає до споглядальної (духовної) молитви. Такий марнославний легко вловлюється сітями диявола.
Перший плід Божої теплоти є зібраність думок в одне ціле і спрямування їх до Бога невідступне.
Май пам’ять про Бога завжди, і любов, і бажання, бо сказано: «Де скарб ваш, там буде і серце ваше».
Тільки той не відчує гарячого бажання приступити до цього розумного діяння розумної молитви, хто охоплений пристрасними помислами до житейського... хто не усвідомив, яку сокровенну духовну користь має в собі ця річ.
Мета розумної молитви — єднання з Богом, Котрий є Дух, і єднання з Котрим тому може бути лише духовним.
Для зібраності розуму, необхідної для молитви, також можуть бути сприятливими деякі зовнішні умови проживання і навіть розташування тіла. Але: оскільки сутність молитви в тому полягає, щоб молитись розумом в серці, то згідно з цим розум наш повинен бути направленим в серце. Все інше — другорядне.
Душевне спасіння людини залежить від молитви, тому вона потрібна, нею оживлюється віра, через неї всі доброчесності.
Сила молитви не в словах, а в тому, як її здійснювати.
Зберігайте дар внутрішньої теплоти до Бога, більш за все — смиренням...
Богомисліє замінити молитвою Ісусовою можна, але яка в тому потреба: вони одне й те ж суть.
«Потрібно зусиллям вправляти розум свій в слова молитви». (прп. Іоанн Ліствичник). (!)
Безперервна молитва в тому полягає, щоб завжди благоговійно стояти перед Богом.
Суть розумної молитви — в ходінні перед Богом повсякчасному. Хто шукає внутрішнього царства Божого, думає все про Бога.
Необхідне САМОЗРЕЧЕННЯ, що навчає шукати в молитві однієї УВАГИ.
12.04.1999
Київ
Художество порятувань в зимі
(практика спасіння в миру)
Частина II
(упорядкована в 1999 р. на матеріалі п’яти томів «Добротолюбія»)
Зміна мислення земного на гірне —
найвирішальніше в справі
Слово під деревом
(У серці б’є вогненне слово)
Про Бога
мовить боже слово,
а я — озвучувач його,
тільки й того — не випадковий,
бо в Ньому найзвучніш вогонь.
Зідравши з мене і зварившись
Супроти опускань його —
Не станеш горлом говорити,
Що це сказав незвичний Бог.
Дух прагне слова! воно — Духа
У серце, яке любить: бо
Втягнемося в кінці розпуки
В страшне і сильне слово — Бог:
Любов.
Слово від мене
Якщо хтось має високорозвинену, стійку душу і міцне тіло, нехай рішучо привчається до концентрованого Першослова, до несказанност і жаху: це перекине роздрібнений корінь уяви із фрагментів земних мислеформ на протилежний, цільний духовний корінь — з неба від Бога.
З новим єднанням настане нове життя: переверстка-зцілення душі, народження в духові, одухотворення душі, а по тому — більше єднання з Богом.
Переконаєтесь на ділі — вже при цьому переході, бо шкірочки-голограмки мислеформ-убивць померехтять на видноколі і зникнуть назавжди. Цих обмежувачів не стане перед Безмежним і Незнаним, який дасть вам благодать ведення, знання-любов, смирення і безсмертя...
Найважче буде переродитись і змінити свою природу тим людям, які нині начебто найпередовіші: «задубілі» в земному менталобрухті. В них вистачить розвитку зрозуміти це навіть логічно, але на ділі вправити надмірний (хворий) ментал — найтрудніше, без допомоги — неможливо. Так показує статистика на ділі. Тільки Бог врятує їх «стилем художества».
(Якщо кілька разів потрапиш в «стиль Бога», то від тебе остануться одні гудзики. А решта людей матиме друге слово — сьому воду на киселі, «понавкування». Їхні душі не витримають більшого. Такою буде і випробуваність, і тому — «молочна» надійність. На ділі побачиш, що в порівнянні з Богом, Богородицею і святими ти — ніщо, і сам не можеш зробити нічого, а є тільки провідником творчого акту згори. Пропаде погорда, — тоді твої нові дари ніщо земне не вкраде, тільки тоді. Побачу, де ці слова виб’ють з душі непотріб. Ти протверезієш: побачиш це, та не загордишся, не буде «матриць» земної обмеженості).
Робота в таборі земного мислення, що енергетично ворожий Богові, найнебезпечніша і є ходінням по канату між світами духовним і ментальним; щоб сказати внизу, натякнути про те вище, для чого нема слів (і, як ви збагнули про природу кореня, — ніяких уявлень), — слід знайти форми, аби хтось зачепився розумом, серцем чи душею; ще й не загрузнути тут.
Саме тут, аж до ядер, буде перемога Бога.
Перемога — мисленням про Бога у серці внутрішньої людини.
В звірячих клітках пристрастей соціуму — водолази болотні, самовідірвані від живлення і керування згори (через внутрішню людину), занурюються все більше в зовнішнє в пожадливості матеріальних благ і використовують свободу мислення — аж до бездарного отяжіння.
І — всесвітнє однобоке (хворе) матеріальне мислення, що у ворогуванні з серцями (з Богом) — диявол, одна істота. Збагнули? Куди заведе хворе, сліпе? Самотужки ніхто не вирветься, і добре, що не знаєте цього, бо не змогли б тут жити, і не захотіли б.
Вже зараз, з 1996 року, виручає лише інтуїція.
Часткова інтуїція в голові (периферії) і духовна інтуїція в аналогові Тройці (в цільності розуму, серця й духу в центрі — у внутрішній людині) — збагнули різницю?
Не топчіться в голові, не пережовуйте, тут не знайдете виходу чи рішення, яке на цій горизонталі не народжується, тільки притягнете підслуховувачів — і тоді який з вашої душі помічник?
Швидше — в дух: інтуїція приносить рішення, якого в інтелекті не видно і не буває.
Яка інтуїція підказала? (Працюйте, це практикою досягається). Ще очищуйтесь вищим духом, ще кілька рухів (поверхів) у глибину.
Тепер — у внутрішню людину в серце, — чому? (Переконуєтесь практично). Відчули-здогадались? (В серці збирайте всю цільність...) Там орган-аналог Тройці, там людина вперше здорова.(!)
Далі вестиме тільки інтуїція Тройці в утвореному органі — образі і подобі Божій, збагнули? Тримайтесь там, це листочки, для доступності знижені.
Отже, ви всіма силами в глибині, в мовчанні? Точно?!
Плач в блискавці любові
чому? —
чомусь радітимуть незримому цьому
нібито щось
промовить враз як ні до кого:
«а я люблю тебе» —
й стебло озону й гроз
і цілуватимуть крізь далі просторові
поезії
і стебла трав і рук
хоч плач
іскрить любов іскрить
найлегший шепіт-звук
і Боже мій ми вдома
і шепіт цей вразить сильніше грому!
1999
Внутрішній голос — тихий-тихий. Все шумливе зовнішнє, накопичувальне заглушає інтуїцію, вказівку, слово в серці, голос Бога, Його наступні дари. Можливості спасіння гинуть: просвіти щезають.
Потрібно, щоб вижити і спастить т у д и , цього єдино справжнього триматись, очищуючись від всього іншого.
В глибині в серці — несказанний мир, спокій, легко мовчати. Спокій — основа прийняття знань духу, енергій, також утворення надійного здоров’я: розум з серцем не ворогують: гармонія в усій людині і навколо.
Не дозволяйте мисленню від’єднатись від цільності розуму-серця-духу і поповзти з серця до лобної кістки голови. Там — млин, що меле не нове, а лише те, що звик (запрограмований). Бо буде знову хвороба: ворогування частин душі між собою: розуму з серцем. Ви перестанете керувати собою, а станете керовані
в с е є д и н о ю звіролюдиною світу, яка спонукає у пристрастях здобувати матеріальні та культурні блага для звичного вгодовування душі й тіла.
Тому в зовнішніх людях є багато видів душевних хвороб, відомих, бо «зашкалюють» в деформаціях циркуляції душевних енергій, і невідомих їм, бо терпимих, але відомих професіоналам внутрішнім, які одні на практиці працюють з мисленням і знають проблеми здоров’я і нездоров’я мислительного світу, інших світів — теж...
Є люди, які не усвідомлюють, що вони, на щастя, є внутрішніми, хоча й часто переховуються там, як в захисті і отверезінні («життя заганяє»); є неймовірно обдаровані від Бога, але не знають покликання, ще ніби не час — нема такої «професії», зайняття (а звір-суспільство не допускає нічого справжнього, нового від Бога).
І не тільки світське є пристрасним (звірячим), але й люди Церкви, єпископи — це реальність, і буде, за Писанням, ще гірше; більше того і найжахливіше, що мистецькі люди, науковці і священники, після служби і надихання, стають знову пристрасними (легковажно і злочинно виходять з внутрішнього, тому зовсім не є надійними).
Епізодично внутрішні люди можуть тверезо дивуватись непорядності тих батьків, які штовхають душі дітей на брехливість, нечесне заробляння хліба та ін. — прямо в пащу енергетичного звіра, на загибель душі. Ніхто в зовнішньому і не знає, що спекуляція, проституція тощо — це майже безповоротні енергетичні захворювання (зчеплення) до загибелі. Справедливо сказано, що пошлість, і дурість, і вперта тупість людська не знають меж.
Хто зовнішній знає, що пошлість — це є захворювання, і щО це за захворювання?
Пошлість є механічна безладна суміш різних тонких «хитросплетених» розумово-душевних енергій (сил душі), а від того, що цим хворіє всеєдиний звір-світ, то пошлість не має меж.
Якщо хтось свою дитину, неймовірно витончену, обдаровану, покликану для служіння небесного, якого в суспільстві нема і не скоро буде, штовхає в своїй нечутливості і зарозумілості в зовнішнє, замість перепросити, перемолити і перешукати небо й землю, хай би послали вам прозорливця чи пряму інформацію, щоб дитина (матеріально багатих!..) отримала не загибель, а правильну підготовку і єдино точне місце від Бога — то хто він, як не пошляк і убивця, який перед Богом відповість за цей жах??
Виліковує від пошлості тільки точний (!) піст зі строго регулярною молитвою роками і роками мовчання, і десятиліттями в церкві з причастям і у внутрішній людині.
Все хворе — не сильне мовчати. Спробуйте, щоб люди зупинили мислення чи замовкли...
Інтелігенція не є професіоналом в цьому. Вона теж не знає, що є одною хворою істотою, в якої душа ще душевна, а не духовна, тому душевність видає століттями за духовність і в тілах є звичайними пристрасними людьми з манією керувати народами.
Це навіть не здається хворобою.
Горда в собі, — не знає, чому горда (бо не знає природи мислення і здорової людини), і не хоче знати, що це є противленням Богу, запереченням, або підмінянням Бога в управлінні народами.
Все це не потрібне здоровим мовчальникам, бо їхні душі вже духовні, а не душевні, тому не хворіють сатаною-істотою.
Сказане може видтися в миру дивним, по-новому відкритим. Духовного відкривати для поверхових душевних не слід не лише за правилом духовної практики, але насамперед — що це було б не корисно неготовим, не схотіли б жити...
Тепер, якщо вважаєтесь здоровою серйозною людиною, приступіть до текстів «Добротолюбія» — книги мовчальників-християн в монастирях. Перечитайте кількох з них, близьких вам за духом. Переконайтесь, що слід поступово і правильно виховувати серце, мислення, дух, душу і тіло. Це слово із суворої практики, а не легковажних світських завихрень-галюцінацій самовладного інтелекту.
Клепають в миру протези: радіо-, теле- різне, комп’ютери, кораблі, локатори, системи штучного зв’язку. Що буде, коли здорову людину фізично закувати в протези? А чому всі втратили силу волі? Чи не тому, що протези сучасніші ставляться на свободу, душу, свідомість, совість і цілком заблокували духовність, відвели від Христа?
Чи є сила волі, коли інтелект-матерія-споживачі нині стали одним цілим, в якому не ставляться запитання? Бездуховні — безвільні, не мають сили волі вимкнути генератори масового гіпнозу, ні ставити перед собою запитання супроти питання грошей.
Чи не корисно всім рятуватись у внутрішній людині, де неспівставні переваги Духу над всією дрібнотою, куди і спрямована еволюція,— де є єднання з Богом і планом розвитку й спасіння? Нащо бути в тому будуванні, яке загине, бо проти Бога?
Що б ви сказали про корабель, який перестав слухатись локатора (серця), зв’язку і управління з Центру, а підпав під команди нижчого за підлеглістю периферійного комп’ютера з вірусами?
Чи чують люди, що я кажу спеціально для них зрозумілою мовою? Куди відносить їх і їхній лексикон (майже цілком заформалізований, технічний), якщо духовне слово з третього чи чотирнадцятого століття вже ввижається застарілим і відлякуючим, бо вічне, а вони самі собі, тимчасовики, — надто передовими. В який перід? Який прогрес може бути відносно вічності? Ні минулого, ні майбутнього у єдиному вічному нема, це знають духовні. А що з людьми робиться, не знаєте?
Чому душі себе не пізнають і не вміють володіти собою? Це душевний навколо шукає, а духовний все знайде в собі, в глибині, у внутрішній людині.
Світ переповнений темними сліпцями, а заспокоює себе, що академіки знають і правильно ведуть. Та вони уявлення не мають про еволюцію через внутрішню людину, бо то звичайні люди з пристрастями, і не можуть вести душі ніяк, окрім до загибелі на радість звірові.
Звір вважає, що вже переміг, вже стихії руйнує — ваш дім, хоче зруйнувати ядерними некерованими процесами і хаосом все, а загіпнотизовані роззявили рота і дивляться кудись вбік, мабуть, на його секс по комп’ютерних мережах.
Від чого прокинуться, як не від жаху, коли вже буде пізно?
Проти земної мафії не справляються, а проти піднебесної, ментальної, що не пропускає нікого без допомоги з Духу, втрапити в порятівний світ?
Душевні кожним диханням і думкою підтримують і захищають лише одне: можливість дальших заблукань душ. Це статистика: підрахуйте святих і решту, що втратила вищі можливості, які посилались. Статистиці нема чого протипоставити, це факт. Крім, хіба що, гордості. Це ж правда— жах: хіба душевні прагнуть вищих можливостей Святого Духа?
Чому нарікають на Бога? Він не створив роботів, Він дав свободу вибору в усьому і на весь час. Від слабкості душі і ліні вони вибирають легший, матеріальний шлях: легше котитися згори донизу (без духовної роботи) — як всі.
Бог — справедливий, нікого не насилує: розіб’ються — отямляться і протверезіють.
Думаєте — легко буде, коли проти піде весь світ — з сатаною його слуги? Сатана — реальний мислезавр, як колись — динозаври, і як всяка твар є частиною плану Божого, вкрай необхідною: а як би проходили випробування і виховання? як би йшов духовно-природний відбір вище? звідки б взялися святі і праведні? Вони завдячують як тренеру.
Як водиться, всяка твар має початок, середину і кінець; і з мислезавром буде в кінці — точно як сказав Христос і написано в Писанні: сатана стане непотрібним.
Хоч багато ще начворить. Тройця прибере його геть, бо в ньому не буде потреби у новому житті, де вже буде нове подальше виховання богів.
Зовнішні науки викликають у внутрішнього лише добру усмішку, як до дітей в пісочниці. Бог навчить всіх-всіх. В Божому Дусі чути голос кожної речі: душі — не речі, Бог не покине.
Найздоровіші душі тим перспективні для повороту, що вони оживають в серці від одного зерна (слова) з Духу, за Христом, а найхворіші — які заменталізувались, закореніли в дияволі, — оживають відповідно від найсильнішіх ліків — від чудес, але це невдячні душі, бо й потім з ними одна морока: кам’яний грунт серця...
Найготовіші, засіяні Словом, підуть в дух (в серце внутрішнє) першими: хтось має бути отямлений Богом першим...
Така пісня триумфуючої Любові: конкретна в кожній душі, але неминуча у всіх. Хоче хто чи не хоче, але удар благодаті — це удар: дар Бога.
Тепер чуло і чесно подивіться, наскільки краще переверстує-зцілює душу наступний, впорядкований за духом текст з «Добротолюбія».
Впорядковувач — я — ніхто перед святими рятівниками моїми і вашими:
прпп. Антонієм і Феодосієм Печерськими, прп. Сергієм Радонезьким,
прп. Серафимом Саровським, Святителем і Чудотворцем Миколаєм,
св. великомученицею Варварою, прп. Іоною Київським, блаженною Ксенією Петербурзькою. Знаю це по духу.
І зовсім я попіл перед незбагненною Пресвятою Богородицею, яка розпочала очищувати мене, дійсно грішного.
Та тут слово святих: з високих джерел, з їхніх місць в Пресвятій Тройці. Тому з ангелами і херувимами залишаю вас на самоті і відходжу мовчки.
Розвиненій людині досить тексту книг, щоб розібратись і прийти до Бога.
Націльтесь на глибину слів: що інтуїція серця каже? Помоліться тут в серці: нехай Бог надихає очищеного, це практика.
Св. Антоній Великий:
Якщо ти збережеш ці слова — радітимеш з усіма ангелами, а всіх злих духів вразиш скорботою. Ходи ж у цих заповідях: душа твоя виповниться пахощами святих, і світлом блаженних засяє обличчя твоє, і станеш ти святилищем Богові, як і всі святі, і зустрінеш нарешті Бога з веселістю і радістю.
Не відступай від жодної з цих настанов, і Господь наш Ісус Христос дасть тобі спокій і звершити в мирності справу, до якої приступив ти. Досконалі отці наші і ті, котрі наслідували їх, через виконання їх стали досконалими.
Якщо до сказаного захочеш долучити якусь із добрих справ — долучи, і весь час посилай подяку Господу нашому Ісусу Христу.
Св. Іоан Касіан:
«Коли всі висловили свої міркування (яка доброчесність найбільша), став говорити бл. Антоній: «Все сказане вами порятівне і необхідне для тих, що шукають Бога і бажають прийти до Нього. Але віддати першість будь-якій із вказаних вами доброчесностей не дозволяє досвід падіння тих, які були успі-шними в них. І причина цьому, думаю, була не інша, як нестача РОЗСУДЛИВОСТІ.
Бо вона навчає людину йти царським шляхом, уникаючи небезпечних крайнощів. Якщо в когось не вистачає розсудливості (ясного бачення, що робити, а що ні), тоді справи його й помисли, не бувши строго обговорені, течуть, як течеться, і тут ворог встигає підставити замість істинного добра уявне, і, прикриваючи ним рів чи сіть, вкидає в них і губить його».
Прп. Ніл Сінайський
Гордість є пухлина душі: якщо дозріє — прорветься і спричинить велику неприємність.
Гордістю хворіє той, хто відступив від Бога і своїм власним силам приписує добрі справи.
Доброчесність гордого непотрібна Богу.
Дорогоцінному каменю личить золота оправа, а смиренню — багато світла від доброчесностей.
Нехай з тверезінням буде молитва наша, щоб не просити в Бога чого не слід.
Обробляй розум навчанням в законі небесному, бо це навчання викорінює погані думки, і небом зробиться розум твій.
Старайся завжди слухати і мовити про справи святих: зі святими і сам станеш святим.
Св. Ісаак Сиріанін
Ті, в кому засяяло світло віри, не доходять вже до такої безсоромності, щоб знову просити у Бога в молитвах «дай нам це» чи «візьми у нас те» — і нітрохи не турбуються про себе самих, бо духовними очима віри всякчас бачать Батьківський Промисел... більшою мірою, аніж ми просимо, думаємо і уявляємо собі.
Від смутку (за небом) народжується смирення, смиренню дається благодать. Дари бувають потім не за труди, а за смирення.
Якщо воно втрачене, то все даремне.
Господь вимагає виправлення душі (очищення від психічних енергій земності). Тіло однаково діє і в правих і в лівих ділах; розум же при цьому є правим чи грішним — судячи з його настрою.
...Тим і відрізняються сини Божі від інших, що живуть вони в скорботах і трудах, а світ гордиться розкішшю і заспокоєністю (бездуховністю, без трудів духовних). Господь знає, що тим, які живуть в заспокоєності, неможлво перебувати в любо-ві Його, і тому відмовляє їм в заспокоєності і насолодах.
Господь знає, що до смерті не забере від нас можливості відхилень... і повелів всякчас молитись... з причини тонкості і незбагненності того, що завжди з нами зустрічається і не охоплюється баченням розуму нашого в тих станах, в яких нерідко знаходимось мимоволі.
...Увага вірних звернена в лоно Отця їх, — і сама надія, ніби перстом, щомиті вказує їм віддалене і невидиме, проте зриме оком віри, і бажанням цього віддаленого, мовби вогнем розпалює всі частини душі. Туди пролягає все спрямування їхніх подумів, і туди завжди вони прагнуть сягнути.
...Пристрасті знемогли в святих, і не легко можуть повстати на душу, і розум їхній не має потреби бути уважним весь час в розсудливості щодо них, бо всякчас сповнений думок, які зі свідомістю збуджуються в розумі роздумами і бесідою про найвищі порядки. І тільки-но починають пробуджуватись пристрасті, розум раптово викрадається від зближення з ними якимось врозумінням, що проникло в розум, і пристрасті, як сказав блаженний Марк, остаються в них якось ні при чому.
Смиренномудрий не сміє і Богу помолитись, або просити чого-небудь, і не знає, про що молитись, а тільки мовчить всіма своїми почуттями, чекаючи однієї милості і того волення, яке зійде на нього... і насмілюється тільки так молитись: «по волі Твоїй, Господи, нехай буде зі мною»
Ховайтесь!!
Літайте вище —
Юністю вирвіте корінь слави, —
своє усе знати,
що правильно — легкість у серці!!
А як хто являвсь прорікать —
прорікали ж! —
Од пупа одноголов’ям кричали:
«Ай!»
«Незрозуміло!»
«Ніхто не розуміє!»
(уривок з 19-ї поеми «За любов до»)
Ніщо не є таким сильним, як відчай. Коли людина подумки позбавить життя своє надії, тоді нема нічого дерзновеннішого за неї. Ніхто з ворогів не може протистояти їй, і нема скорботи, чутка про яку привела б до знемоги мудру-вання її, тому що всяка скорбота легша за смерть, а людина нахилила голову, щоб прийняти на себе смерть.
Досконало смиренномудрий не бажає смирення — воно в ньому є, і не має потреби мудруванням своїм винаходити причини до смиренномудрості, а в усьому являє смирення без труда і самопримушування. Це вже від Бога смирення.
Для боротьби з пристрастями найкраще — занурюватись у внутрішню людину свою, і там усамітнено перебувати з Богом,
весь час обробляючи виноградник серця свого. (Коли розум наш перебуває там усамітнено, тоді не він веде боротьбу з пристрастями, а благодать).
Якщо зір розуму не буде очищений безмовним життям, не надбає досконалого світла любові, то не зможе зробитися істинним глядачем Божественного споглядання. Це було і з філософами зовнішніми. Вони єдиного Бога розділили в багатобожстві... і цю мрію безуму помислів своїх назвали баченням сутностей.
...Зненавидь життя широке, щоб помисли свої зберегти незбентеженими. Утримуйся від численного і турбуйся про саму свою душу, щоб врятувати її від розтрати внутрішньої тиші.
Краще тобі самого себе звільнити від пут гріха, аніж рабів звільняти від рабства.
Краще тобі вмиритися з душею твоєю в однодуманні потрійного в тобі складу, себто тіла, душі і духа, аніж ученням своїм умиротворювати різнодумців. (Порівняй з прп. Серафи-мом Саровським: «Спасися сам — і тисячі спасуться біля тебе»).
Св. Григорій Богослов говорить: «Добре богословствувати ради Бога, але краще для людини зробити себе чистим для Бога».
Корисніше для тебе потурбуватися про те, щоб пропаще в душі твоїй відновити спрямуванням подумів своїх до Божественного, аніж воскрешати мертвих.
Хто колись назавжди посвятив себе Богові, той проводить життя в спокої розуму.
Не входячи в спокуси, ніхто не набуде духовної мудрості.
Без старанного читання не взнати тонкості подумів.
...Як від обжерливості народжується бунт помислів, так від багатослів’я і безчинних бесід — безтямність і випадання розуму із свого чину.
Слід бути завше поза всякою житейською турботою, щоб, занурившись в себе самого, не знаходити нічого, з належного до віку цього.
Диявол знає, що ревних воїнів нелегко перемогти. Ворог загнуздується, бачучи Хранителя, що завжди їх охороняє. Допоки вони не відринуть причин допомоги, — молитов, трудів смиренномудрості, — доти Помічник і Заступник ніколи не відаляється від них.
...Праведник має над собою особливий невідлучний промисел.
Інші люди при Божому промислі користуються і своїм веденням, а праведник замість цього здобув віру, з якою нічого не боїться. І оскільки його постійна турбота присвячена Богові, то і Бог говорить про нього: з ним є в скорботі його, візьму його і прославлю його, довготою днів наповню його і явлю йому спасіння Моє. (Пс.90).
Неможливо людині залишити навички гріховні, якщо не зненавидить гріха.
Якщо мисленні уявлення речей без самих речей спричиняють в людині болюче почуття, то це тому, що пам’ять про звичку до них не йде в неї з думки. Яка прекрасна щодо цього відлюдність!
Ознакою наближення твого до Бога є ось що: чим більше наближаєшся, тим більше множатся спокуси. Що сильніша душа, то більші даються спокуси і дари.
Якщо людина цю думку, першу і найсильнішу від Бога, що ЦІЙ ПРИРОДІ ВСЕОДНО КІНЕЦЬ, не загасить в собі житейськими турботами і марнослів’ям, а буде вирощувати її в безмовності, і зупиниться на ній спогляданням, і займеться нею, думка ця поведе її до глибокого споглядання, якого ніхто не в змозі зобразити словом. Сатана все робить, щоб винищити цю думку в людині. Ця єдина думка настільки страшно важлива, що він віддав би людині все царство цілого світу, аби тільки розвагою згладити в розумі її цю думку. Бо інакше людина вже не його.
Другим після цього буває діяння, якщо людина добре проходить добре життя, наближується поступово любов’ю до прийняття звище благодаті, щоб вкусити солоду духовного ви́діння.
Любов ця, при сильній бережливості і добрій совісті, починає потім заполум’янюватись раптово — і людина впивається нею, як вином, і серце її відводиться в полон до Бога.
Св. Григорій Богослов каже: «Той — храм благодаті, хто в єднанні з Богом, — і завжди пройнятий думкою про суд Його».
Печаль, котру відчуваємо при своїх заміряннях, зараховується нам благодаттю замість чистого діяння.
Якщо хтось добровільно позбавляє себе мирських благ, то якою мірою втрачає він їх, такою ж супроводжує його милосердя Боже, і підтримує людинолюбство Боже.
Бог близький до скорботного серця, яке благає Його в скорботі. Якщо й піддасть інколи в тілесному втратам чи іншим жалям, то до душі такої людини Бог являє велике людинолюбство, співмірне з жорстокістю страждань у скорботі її.
До чого прихильність в тобі переважає над усім, те й живе в тобі.
Прп. Феогност
Бажаючи сподобитись Божественного ви́діння і осяяння розуму, перш полюби мирне і безмовне життя, і, звільнившись від усього пізнай і себе і Бога. Якщо буде це, то ніщо вже не перешкодить тобі, як в тонкому віянні вітру, розумно узріти для всіх Невидимого.
Якщо йдеш до святості і рятунку, слід не для себе жити, а для Розп’ятого і Вмерлого за тебе...
Запорука порятунку твого вже є в серці твоєму, якщо:
1) совість чиста від гніву і взагалі від усього поганого;
2) дикість звірячих пристрастей підкорилась тобі благодаттю Божою;
3) сльози втіхи самі собою ллються;
4) розум чисто і без мрійливості молиться;
5) радісно з готовністю серця чекаєш смерті, для багатьох страшної, котрої бажали б вони уникнути.
Яка ж чистота, святість і дерзновення вимагаються від тебе, якщо ти повинен бути посередником між Богом і людьми, маючи співмолильниками собі, з Пресвятою Богоматір’ю, небесні ангельськ чини і всіх святих?! Мені здається, ангельська або архангельська: бо по місцю належить бути і якостям.
Небажання набутків матеріальних не здобудеш, як слід, поза безпристрасністю, ні безпристрасності — поза любов’ю, ні любові — поза страхом Божим і чистою молитвою, ні цих — без віри і нетурботливості, котрими окрилений розум кидає мудрування, що долу плететься, і злітає в гірне, і оглядає його, шукаючи Владику свого.
Святі Дари, які мають освячуватися, для того й мають бути відкритими після Символа Віри, що вони якимось чином ніби моляться про приносящих (причасників) і гукають неізреченними гласами до Бога... Бо не праведним нам дарував Він через Свої страждання викуп і спасіння, а пропащих нас помилував і оновив, як благий і незлобивий.
Кохання невзаємним не буває:
На хвилі серця
Соловей співає,
Душа народу спить,
Троянди кущ ще не палає!
(уривок з 13-ї поеми «Цар Духу», 1992 р.)
Св. Антоній Великий
...Душа, яка захоплюється житейським блиском, виходить із свого чину.
Через п’ять почуттів — зір, слух, нюх, смак і дотик — підпадаючи чотирьом своїм власним пристрастям, — марнославству, спразі втіх, гнівові та страху, — бідна душа береться в полон земний.
Блж. Діадох
Останні межі досконалості основних доброчесностей:
— межа уповання — переселення розуму до очікуваних благ,
— межа розуміння — не відати себе у всеустремлінні до Бога (коли в єдності нема розрізнення, де Бог, де ти),
— межа чистоти — почуття, весь час приліплене до Бога,
— межа любові — помноження дружнього розташування до тих, котрі ображають і принижують тебе.
Слово через мене
Останні відкриття зовнішньою наукою віртуальних частинок і торсіонних полів, з їх неясною для матеріальної науки здатністю то нізвідки з’являтися в океані енергій (колись названому порожнім вакуумом), то знову невідомо куди щезати, а також самовідтворюватись, розвиватись і виникати від ніби-то неспівставних речей, як то: геометричні форми, тіла обертання, молитви та ін. — промовляють до інтуїції вчених (кому — в голові, кому — в серці внутрішньої людини), що це птиці з вищого (цільного!) світу богів, а в однобокій скучній площині матеріального вони то проявляються, то йдуть геть (але не пропадають). Тоді вченим не хочеться жити тут, в цьому примітиві, в цій неповноті, і вони (найкращі з них) йдуть у цільну внутрішню свою людину, звідки в духові все видно, а життя там нове — царське, божественне. Вони вже є — на моє слово, я відповідаю перед Богом. Вони не тільки вірять, але й знають Бога на ділі, бо ведені Духом щодня, щохвилинно. Вони знають, чому ніякі надчутливі матеріально-інтелектуальні прилади не побачать духовного світу і божественного, чому тільки людина зі Святим Духом все бачить і знає — тому зовнішня наука відкидається ними як відпрацьована, вже непотрібна груба ступінь ракети.
Справа не в наївних вчених-теоретиках, хоч їм загрожує найбільша небезпека, бо захолодженість менталом (підпадання під одну проекцію) робить їх найпротилежнішими реальності повноти Божої, гордими аж до безтямності і непристойності.
Справа тільки в практиці: все зовнішнє матеріальне є тільки приводом для заглиблення в свій рід занять і у витонченість; професія ж не важлива. Тому простий чоботяр в Александрії у IIIст. н.е. прийшов до більшої міри віри (реального єднання з Богом), ніж самітник — першоначальник всіх ченців Антоній Великий в пустелі. Насправді ж таємниця Бога ще більша...
Вважаю, що небесно мудрим не треба натякати більше про таємницю Пресвятої Трійці. З наближенням Бога кожному відкривається рівно стільки, щоб не загинути. Будьте чесними реалістами — і відчуєте всередині справжнього себе, а також найтоншу реальність — царство Боже. Тоді все земне, всякі умовності і лепетання перестануть вас цікавити, щоб не від’єднували від Бога і від безсмертя реального. Все подає тільки Бог.
Ви не самі: в миру перед ядерною зимою з’явилося художество: з’являться і ченці в миру, і спасуться. Слава Богу, який одвіку тримає все в таємниці, а відкриває по справедливості до видимого й невидимого тільки своєчасно! Так було в усі часи, так буде і далі — до кінця, так і зараз навчає Бог чуло слухати Його і йти з Ним вірно «до кінця». І за словом апостолів, і святих отців, і нас, грішних: хто йтиме вірно й чутливо «до кінця» — врятується в безсмертний світ святих.
Справа в чистоті серця. Бог подає і подасть в серце, що треба, а ми беремо і візьмемо — і Бог витягне з ями. Слава одному Богу!
І чую: думка переходить в дух,
І в думку — диво-орло.
Чекаю, як не затруднить небесний слух
Небесне горло.
І чесно в усмішці сердечній трусь —
що долетіло.
З полегшенням зітхну
В скафандрі тіла.
Прп. Максим Сповідник
Найважчим є зоставлення Богом. Є чотири види зоставлення Богом:
1) з Промислу, як то було з Самим Господом, щоб нібито зоставленням врятувати всіх, 2) випробування, як було з Іовом і Йосипом, щоб явити одного стовпом мужності, іншого — стовпом цнотливості, 3) духовно-виховальне, як було з апостолом Петром, щоб смиренномудрістю зберегти в ньому надлишок благодаті, 4) як відвернення, як то було з іудеями, щоб покаранням навернути їх до покаяння.
Всі ці види зоставлення є порятівними і сповнені Божої благодаті і людинолюбства.
Св.Феодор Студит
Ввів тебе Бог, після великих днів посту, в Св. Пасху, оживотворивши тебе причастям Св. Тіла Свого і Крові: навіщо ж ти, окаянний, дерзаєш воздавати Господу противне? як дозволяєш собі навертатися назад до справ непотрібних? Чи не дав тобі Бог розуму? Чи не створив Він тебе розумним? Чи не маєш ти мисленних очей? Навіщо ж тобі бути не в словах Божих? Чому не дивитись праворуч на немислиму красу Господню і до неї не приліплятись душею своєю, а до лівих речей звертати око своє, до посоромиська гріха, до нечистот поганих пристрастей?
Будемо ж тверезіти, будемо тим займати розум, що веде до блаженства вічного і до того звертати наміри свої і труди.
Сатана не спить і бездіяльним не буває, ні їжі, ні пиття, ні іншого чогось не шукає; одне в нього діло і вночі і вдень — губити наші душі. Проти нього перша і головна в нас зброя — відкриття помислів наставникам з Божою допомогою і заступництвом.
Не будемо ж розслаблятись і падати. Нехай великий сатана силою гріха, нехай хитрий в засобах втягування до зла, нехай злобний за єством, але не побоїмось його: бо після того, як Христос Бог наш прийняв плоть нашу і став людиною, він знесилився, тому що Господь-переможець дав нам владу наступати на голову його.
Св. Іоанн Ліствичник
Розсудливість є вірне осягнення волі Божої в усяку годину, в усякому місці і в усякій речі; воно буває тільки в чистих серцем. Гордість — протипоставляння себе Богові, такий боїться навіть пташиної тіні. Бо відщепенець, не є розсудливим.
Хто повалив перші три з головних пристрастей (марнославство, сріблолюбство, обжерливість), той повалив разом і п’ять наступних (блуд, гнів, печаль, зневіру, гордість).
Життя чернецьке, стосовно справ, слів, помислів і рухів, повинно проводитись в почутті серця. Інакше – не чернецьке.
Хвороба насилається іноді для очищення гріхів, а інколи – щоб упокорити самовивищення.
Є час для всякої речі під небом. Нехай погорда не спонукає шукати передчасно те, що прийде само собою в свій час.
Для душ, які залишають тіла, нема після смерті середнього місця, бо небесно мудрі піднімаються до себе на небо, а земні опускаються під землю.
Не будемо строгими суддями тим, котрі словами вчать про великі доброчесності, тоді як до благого діяння самі ліниві, бо недостатність діла часто компенсується користю того вчення.
Як яйця, що зігріваються під крильми, оживотворяються, так і помисли, приховані від духовного отця, перетворюються в справи .
Хто слабкий тілом і наробив багато тяжких беззаконностей, той нехай іде шляхом смирення, бо іншого рятунку йому не знайти.
Прп. Максим Сповідник
Серед Божественних речей одні пізнавані, інші ж недосяжні для людини, їх не досліджуй. Бо умогляд, якщо його не загнуздувати, може в безодню скинути.
Бог тільки повідомляє, а твар приймає буття і благобуття, а повідомляє лише благобуття.
Сутність безплотна повідомляє благобуття і кажучи, і діючи, і надаючись до споглядання.
В тиші глагол
я
слово вранішнє апостола
послухав би
благословляється
відлазить темнота
пливе і водить як корова здухом
ов-ва
туман?
небесні вводяться воли
у парі морди
дають місце крайнім
є як були
світало б вже
і є глагол у тиші
єсть і гора
і є кізяк
й зерно добра
у ньому
курам
стихлі миші
є в с е й ніщо
навіть життя чернече
а в людській
тож глухій оселі
відсиріла і місцем впала стеля —
немов епоха — й світить порожнеча
хто б слово вранішнє
у тиші ще послухав
07.09.97 р.
Прп. Максим Сповідник
Нехай брат не хоче примирення, але ти збережи себе від неприязні, щиро молячись за нього і ні перед ким не злословлячи його, інакше не буде молитви до Бога і миру з Богом.
Не будеш братоненависником — якщо не будеш самоугодником.
Будеш Боголюбивим — якщо не будеш самолюбивим.
Хто не виконує заповідей, той тягнеться до друга, коли той благоденствує, а коли той страждає — залишає його. Хто виконує заповіді, той не залишає друзів, коли з Божого попущення вони спокушаються і страждають.
Прп. Феогност
Нема нічого кращого від молитви... коли розум, через розгдядання Сущого направляється вслід за своїм Владикою і з полум’яною любов’ю спрагло шукає здобути Невидимого, і зустрічаючи тьму, що закриває Його, знову повертається в себе, із всеблагоговійним смиренням, задовольняючись тим, що нині на користь відкривається спогляданням, і тим втішаючись, проте перебуваючи в благому сподіванні всекінечно досягнути бажаного тоді, коли закінчиться видіння як дзеркалом в гаданні і настане чисте віч-на-віч бачення Його нескінченне.
Породженням істинної доброчесності буває або бачення, або безпристрасність, або і те й друге разом. Але кого спонукає до добра або людиноугодництво, або самодогоджання, або інше що, неугодне Богу, — той є олживим і не боголюбивим. Але якщо виправити побуджувальну причину, то безсумнівно досягнемо досконалості в істинній доброчесності, котра в свій час і в потрібній мірі принесе нам і бачення, і безпристрасність — благодаттю всеблагого Бога нашого.
Через твоє покликання й обраність від Бога прийде благо більше, аніж через будь-яке інше діяння і споглядання.
Єдиному Богу слава!
(далі буде ч.3)
ID:
955288
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Послання
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 03.08.2022 16:13:37
© дата внесення змiн: 06.08.2022 09:55:11
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
