Як тобі, сину, на нулю?
Чи не мокрі ноги у окопі?
Чи не капає вода до бліндажу?
Чи не холодно там спати серед ночі?
Бо я у теплій хаті сплю
Завдячуючи вам на передку,
Живемо тут як у раю
Лиш Бог би відвернув війну.
Твоє чоло пописано війною
І очі в задумі, далекі і сумні,
І голос твій звучить вже по другому,
А сміх твій загубився у відгуках війни.
Випала доля нелегка тобі
І твоїм побратимам важко
Бо кожен день ракети угорі
Летять над вами. Тяжко.
Скільки убитих, закатованих в полоні
Синів твоїх і дочок, Україно!
У матерів вже почивіли скроні
І борозди з*явились на чолі.
Я прошу в Бога сили і терпіння,
Щоб дав можливість перенести біль
Щоб ворог припинив оце гоніння,
Щоб на Землі не було війн.
Щоб кожна мати сина дочекалась,
Щоб сонце осявало день,
Щоб синові чи доньці весілля справляла
І тішилась народженню їхніх дітей.
