Більше нікого не буде.
Може, на ніч чи на дві.
Містом гуляючи люди
Дивляться в очі, живі.
Я ж їх не бачу, не чую
І не торкаюся рук.
Музика, тихо крокую
І відчуваю лиш стук
Свого іржавого серця,
Що вміла чистить лиш ти.
Де ж та невидима дверця,
Щоб за тобою піти?
Щоб не шукати у кожній,
Щоб не рівняти всіх їх
І не тонути в тотожній
Звичці, твоїй... Я не зміг
Жити один, лиш для себе,
Без твого голосу, слів,
Бачити це синє небо,
Щоб так от, сам, не хотів...
Ти розчинилась навіки,
Стерся весь образ, вже весь...
Море холодне, а ріки
Все ще течуть в нього, десь...
Десь, може, були успішні,
В когось, напевне, були...
Значить, ми глибоко грішні,
Значить, вмирала не ти...
Вмерли ми разом, зариті
В тій же холодній землі,
Ті ж половинчасті миті,
Той же портрет на стіні,
Ті ж дві світанкові кави,
Ті ж два недопалки, час...
Час за куліси вистави,
Там без прикрас і образ...
Більше нікого не буде,
Інших не можу, не ті.
Де б я не був - ти усюди.
Ти - моя смерть при житті.
ID:
960058
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 17.09.2022 21:47:11
© дата внесення змiн: 17.09.2022 21:47:11
автор: Аарон Краст
Вкажіть причину вашої скарги
|
