Дивлюсь на листя золоте
І сум такий мене бере,
Бо досі відповідь я не знайшла,
У чому сенс людей буття.
Красиве листя золоте,
Та скоро долу все впаде.
А чи згадаємо зеленим ми його,
Як зжухне? Наче й не було!
Ростемо ми як листячко оте
І думаєм, що не впадем.
Та осінь прийде до кожного із нас,
Така ось правда, без прикрас.
Тоді ж у чому сенс буття?
Нам виніс вирок вже суддя:
По кожному залишиться лиш тлін,
І навіть згадка з часом згине.
В масштабі космосу і світу,
І люди, й листя - просто миті.
"То на́що нам даровано життя?" -
Спитає хтось. Не знаю я.
Але скажу вам, друзі, так,
І це усім відомий факт:
Без листячка - не буде і повітря,
То є його життєва битва.
А у людей завдання інше,
Але потому ненайгірше:
Повинні ми підтримувать Добро
В двобої, який почало Зло.
Безумовно, відповідь у кожного своя, бо...
(оскільки вірш філософський, то і обґрунтування такоже буде філософським)
...вірш - то візуальна форма суб'єктивного світосприйняття людини в конкретну мить існування, обмежена уявою та словниковим запасом Тому моя думка щодо сенсу буття - лише одна з багатьох можливих (у тому числі і у мене самої).
Тому моя думка щодо сенсу буття - лише одна з багатьох можливих (у тому числі і у мене самої).
