В маленькій затишні хатинці, де кожного вечора в грубці горіли дрова, вже стояла новорічна ялинка. Маленька дівчинка Віра, що там жила раділа деревцю дуже сильно, бо знала, що скоро під ним з’являться подарунки. Велику зелену красуню прикрашали великі різнокольорові кульки, миготливі гірлянди у формі сніжинок і зірка на вершині, але ще була у неї одна прикраса – невеличка свічка, яку мама називала Різдвяною. Також мама казала, що свічка повинна постійно горіти, щоб ангели могли принести світло і радість у кожен дім. Віра уважно слухала, тому постійно спостерігала за свічкою, бо переживала, що вогник згасне.
Однієї ночі, Віра прокинулася від того, що її хтось легенько будив. Вона відкрила очі і дуже здивувалася, на ковдрі сидів плюшевий салатовий зайчик.
– Ти прокинулася, – зрадів зайчик, – там таке коїться…
– Ти справжній? – здивувалася дівчинка.
– Звичайно, – промовив зайчик.
– І ти розмовляєш? – знову запитала Віра.
– Ти ж і так це знаєш, – весело відповів зайчик.
Віра справді завжди думала, що іграшки вміють розмовляти. От тільки в неї ніколи не було плюшевого зайчика, тому вона не могла зрозуміти звідки він взявся.
– Ходімо, швидше, – продовжив той, – там Різдвяна свічка згасає, її вогник хоче вкрасти лиха тінь.
– Але свічка не горить в ночі, – сказала дівчинка, – мама запалює її тільки в день.
– Ні, Різдвяна свічка завжди горить, навіть, коли її задмухують на ніч, – відповів зайчик.
– Але чому її вогник хочуть вкрасти? – запитала Віра, стараючись тихенько злізти з ліжка, щоб нікого не розбудити.
– Тінь, хоче погасити всі вогники, щоб більше не було світла і щоб всі сумували, – відповів зайчик.
Дівчинка взяла іграшку за її м’якеньку лапку і вони разом навшпиньки почали пробиратися в кімнату, де стояло новорічне дерево. Свічка і справді почала гірше горіти, а над нею літала якась темна тінь.
– Мені страшно, – промовила дівчинка.
– Не бійся, – сказав зайчик, – ти ж не одна, я з тобою – твій найкращий друг.
– Не смій красти вогник, – сміливо промовила Віра до тіні, трохи надувши губки, щоб здаватися грізнішою.
– Така малеча, як ти не зможе нічого мені зробити, – сказала тінь.
– Зможе, – відповіла Віра, – це Різдвяна свічка, ти не зможеш вкрасти її вогник, бо коли погасне один, загориться інший. Я його запаллю знову і не тільки я, всі люди будуть знову і знову запалювати свічки, поки ти не зникнеш.
А тим часом, зайчик пробрався до гірлянди і увімкнув її, щоб ялинка загорілася різнокольоровими сніжинками. Тінь злякалася такого яскравого світла і одразу зникла. Зайчик почав хлопати своїми лапками і бігати навколо дерева. Віра хотіла щось сказати, але відчула, як очі закриваються, а потім вона знову їх відкрила. Був вже ранок, мама посміхалася і кликала йти до ялинки. Віра дуже здивувалася, коли побачила свій подарунок під нею, то був плюшевий салатовий зайчик – її найкращий друг.
ID:
970383
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.01.2023 19:17:20
© дата внесення змiн: 15.01.2023 10:39:11
автор: Masha Syv
Вкажіть причину вашої скарги
|
