Занадився дракон облудний
Стращати наш прекрасний край.
Його молили і благали люди:
Хоч діточок ти не займай!
Наче й не чув оті благання
І вдень, і уночи дракон літав:
Вогнем насіював страждання
І людям всю провину закидав.
Мовляв, він захисник природи,
А люди нищать і вирубують ліси,
Труять стрімкі джерельні води,
Не цінуючи природної краси;
Її врятує тільки він - дракон!
І байдуже, що залиша руїну:
Прагне почати Армагеддон
Його підступна душа зміїна.
Але знайшлися лицірі хоробрі,
Хоч і не знали, що лицарями є,
Ударом відповідали на удари,
Бо захищали майбуття своє.
Та, знаєте, хоробрості замало,
Якщо лиш палиця в руках.
Щоб голова драконова упала,
То треба зброя, яка сіє страх.
Сокири, шаблі, списи, стріли...
Ніщо того дракона не бере.
Здається, зроблено вже діло,
Е ні, створіння ще живе!
Воно від ран лютішає щодня,
Караючи місцян невинних:
Горять міста, горить стерня;
Повітря віддає полином.
А лицарі не припиняють бій,
Червона кров рікою ллється.
Попри те, що рідшає їх стрій,
Мужнє військо не здається.
Їм обіцяють магічну зброю,
Яка здолає дракона вмить:
Заплатить за усе, що коїв;
Душа зміїна відлетить...
P.s.
Ця історія не дійшла кінця,
Смертна битва ще триває.
Та чутками повниться земля,
Що дракона скоро здолаєм.
