Саме тут, на вершечку масної дніпрової кручі,
достигає щовечора сонце, утомлюючись сіяти.
Амальгама вітрів – аромат полину та м’яти,
малахітовий квас із забродженої води.
Осягни та збагни, котрий спогад тобі докучив
із відтятого міста, що жевріє просто в спину,
наче втеча сюди розділяє наполовину
безперервність життя і минущість його годин.
Від набутих подоб, від юрми та її рутини
на часинку тебе приховають поснулі граби:
ти не перший, кого краєвид цей до скону вабив –
чаклуни та князі тут мовчали вряди-годи.
І, прислужник комфорту всесвітньої павутини,
набуваєш на цих висотах затишшя келій,
щоби зрушити гори, ущент потрощити скелі,
а не ждати небесної манни, зорі, біди.
Ця могутня вода поглинала, мов гробовище,
і навколишні села, й спрадавна німі собори.
Ти борониш від темряви сплутані коридори
твого міста, щоб та не вхопила тебе у нім.
Та золотиться схил, зеленіє над ним узвишшя,
б’ються хвилі у берег — пощерблені та байдужі,
неозброєний спокій в тобі оселяється й дужає,
віднаходиш себе у минулому затіснім.
Нез’ясовна пиха то з'являється, то зникає,
не згубитися би у її споконвічному лоні —
вилучаєшся з мап, документів та телефонів,
не сказавши нікому, на скільки віків чи діб,
позаяк над тобою хтось синю твердінь розкраяв
так, що вловлює вухо пророцтва й перестороги,
наче доля сама простелилась тобі під ноги
і твоя глибина віддзеркалюється в воді.
4 червня 2022 року
