Хто він? Він реальний? Це він заполонив твоє серце? - запитав мене якось знайомий.
- Він помер. - Відповіла я. Тому мені завжди важко про нього писати. Він залишив по собі так багато.
Якби він був живим - ми б зараз планували новорічний вечір, дзвонили до друзів з новими планами поїздок, готували один одному смачненьке і малювали посмішки на обличчях наших дітей.
Не пам"ятаю скільки років я провела в карантині оплакуючи його душу, щоб вона знову народилась. Не пам'ятаю скількі днів я провела у війні з несправедливістю його смерті.
Так, я шукала виходи, шукала його очі у всіх перехожих, але тільки втратила ще більше сили та енергії. Всі мої бажання розвіялись провулками казкових міст, які ми так і не відвідали, мої мрії залишились у спадок комусь, хто вміє зловити їх.
Частинки мене розвіялись між дерев і вкрили їх верхів'я білим снігом. Хтось їх точно бачить. Хтось навіть хоче зловити ті білі шматочки мене і потримати у руці, а зловивши, розкриває її, а там вже щось інше. І посмішка.
Можливо колись цей попіл перестане падати з неба і під ним я побачу щось інше.
Можливо колись.
