О, час, ти так не поспішай.
Я за тобою не встигаю.
На мене, любий, почекай.
Зажди мене, тебе благаю.
Не встиг родитись я на світ,
Як вже й дитинство промайнуло.
Його, немов кульбаби цвіт,
Навіки вітром часу здуло.
Минає молодість моя
Поволі, нишком, непомітно,
Її спинить не можу я,
Щоб з нею вік жить буйноквітно.
Хай як би сильно не хотів,
Мине вона теж незворотно,
У лабіринті бо років
Загубиться враз безтурботно.
І старість з часом прилетить,
Якщо я доживу до неї,
Й огорне тіло все умить,
Немов густі кущі алеї.
А там і смерть мене чекать
Вже буде десь за поворотом,
Аби, зустрівши, враз зглитать
Мене всього розкритим ротом.
Я знаю, в тому її суть,
Що всіх до себе забирає.
Мені її теж не минуть,
Як всьому, що життям палає.
Та поки в жилах кров кипить,
Допоки буду в світі жити
І розум думами бринить,
Невтомно буду я творити.
Євген Ковальчук, 17. 11. 2019