Ці хлопчики… Їх виболені рани…
Їх очі рідні зОрять зі світлин…
Вже деякі за двадцять – ветерани,
Укриті срібним порохом сивин.
Такі ще ніжні, та в боях – запеклі,
Відважні вої – в молоді літа,
В окопах, в полі, в холоді затерплі,
І зброя їхня – чесна і свята.
Чи всі кохання радощі пізнали?
Ще хтось своєї долі не зустрів.
Любов єдина всіх вас поєднала
Й один великий всенародний гнів.
В піхоті, в літаках чи у десанті,
У танках, в бетеерах – у боях
Для зайд проклятих – кара, диверсанти,
Що нищать славно ворога - у прах.
У двадцять, в дев’ятнадцять - вже герої…
Вознеслись душі із кривавих піль.
Немає міри відчаю такої,
Щоб виміряти материнський біль.
Через безумця, демона-убивцю
Сьогодні гине український цвіт…
Як він ще диха, жиє, кровопивця?
Господь, почуй, скарай проклятий рід!
Ці хлопчики – надія і спасіння,
Найкращі з гідних, янголи Добра,
Це України світлі покоління,
Кому судилась праця і війна.
Стоять сталево в смертному двобої,
Мов воїнство Господнє пресвяте.
Це нації вкраїнської герої,
Ці хлопчики – сьогодні наше все.
