Тихенько плаче дощик за вікном,
Чому він плаче, хто це знає?
Сердитий вітер -бурелом,
Загадку цю не розгадає.
Цей дощ вода, чи, може, сльози,
Чом так торкають серце і його?
Все здогадатися не в змозі,
В кого спитать про це, в кого?
Притих, згадав про щось своє,
На жаль, він плакать не навчився.
Чужа біда - це зовсім не твоє,
Та так хотів, щоб дощ оцей скінчився.
Стікають краплі по віконнім склі,
Можливо, омивають наші душі.
Це не вода звичайна - кришталі,
І ми чомусь до нього не байдужі.
Буває, що заплачем просто так,
Або душа згадає щось минуле.
Не може заспокоїтись ніяк,
Що літні дні давно вже промайнули...
Зворушливо... Слова торкають серце й душу...І дощик плаче й плаче Україна... Війна- біда...мати хоронить сина..
Надіймось на перемогу! І дасть Бог,роз'ясниться небо...
Дякую за вірш!
