І я щасливий так, як іудей найперший,
Що землю ту святу Обітовану взрів
Опісля всіх доріг, розпук, пустель і злив,
І ось той перл сльози – початок новозвершень.
Дивлюся в океан, який у тих очах,
Хоча у них самих бурштин чи зелень лісу,
Та бачу, як мене, мов пелюсток нарциса,
Несе рядами хвиль до блискавиць в горах.
Та радість не тривка – зруйнується чи згине?
Чи дихати тоді?.. а біль здолати як?
Красо, відповідай: коли ти станеш димом?
О ні! мовчи! живи! світи у цих морях!
Нехай у майбуття не зазирну віднині,
А тільки бачу те, що Яхве обіцяв!
