А ракети летять, та не в космос: абсурд звироднілих,
З точки Z зет – у серця, серед жаху осліплих ночей,
То недолюдки мстять, бо не вбили ні душу, ні тіло,
І затоптуєм їх в український роз’ятрений глей.
Довго нищили нас, розбивали, мов камінь, віками,
Угризались в осердя, топили в льодах колими…
Нині ж хтіли за дні сплюндрувать святокиївські храми,
Та капут вам отут, брехуна зомбуваті раби.
Обіцяє Європа, переконливо так обіцяє,
І дає, й не дає, щоб не згидить котрогось «лиця»,
Утомилась, авжеж, і вичікує, не поспішає,
І діждеться-таки чийогось кінця-рішенця.
Роковини сумні…. Пом’янемо, Господь в роковини,
Пригадаєм усіх в поминальнім промінні свічі…
І підемо під град, заспівавши безсмертну «Калину»,
Тут повстануть усі: і загиблі, і нині живі…
А ракети летять, 
