Похмурий ранок, нічна злива,
Це злість і розпач у зими.
Прокинсь, ВЕСНА, наша мрійлива,
Давно чекаєм тебе ми.
Не спи, рідненька, прокидайся,
Ось день настане скоро твій.
Дощу краплинками вмивайся,
Щоб взнали ми тебе - зумій.
Шовкові коси розчеши,
Вплети у них нашу надію.
І горе, й сльози проковтнувши,
Спіши, тебе просить посмію!
Залиш зимі всі безнадії,
Закрий за ними усі двері.
Хай зрозуміють лиходії,
Що їхні задуми химерні.
І потече життя - ріка,
Розвітне сад вишневий знову.
А долю, що була така гірка,
Одягнеш ти в нову обнову...
Гарний вірш! А у нас
останні білосніжні ковдри розстелила зима.мабуть хоче сховати всі злодіяння війни.Надіймося ,прийде весна,буде перемога! Дякую за вірш, Надійко!