«Відьма»
Я віск у люблячих руках,
я ружа без шипів в долонях,
солодкий трунок на вустах...
Я подих лагідний на скронях.
Тендітна, ніжна, чарівна...
Я світ, мелодія... Торкнулись
плеча. Прокинулась. Війна.
І всі реалії вернулись:
я «Крижана», б/к, Зброяр*, –
армійський снайпер у окопі...
Вже сьомий місяць у боях,
«свій хлопець» у братів «укропів».
Від позначок рябить приклад, –
за день, хоч декількох та візьму
з ординців та й відправлю в ад;
Мене русня прозвала «Відьма».
А я й не проти... Бачу ціль,
затамувала подих. Постріл!
«Двохсотий», – видає приціл,
вже третій за годину поспіль...
Знов відпочинок, знов у снах:
тендітна, ніжна, та у платті
у маки, і не «Крижана»
з букетом мокрого латаття,
що чоловік з дітьми з ріки
принесли зранку до оселі...
Жаль, сни не тягнуться віки,
де ще живі всі та веселі...
З тих пір я снайпер «Крижана»,
рахунки з ворогами звожу,
допоки тягнеться війна,
допоки мститися їм зможу.
.
Зброяр* – сн. гвинтiвка