Десятиліттями шукати нам тіла,
Які загинули чи безвісти пропали.
Нам відвикати від російського ствола
І відмивати від минулого підвали.
Ще довго зібрані тримати рюкзаки,
В яких життя дбайливо вкладене у паспорт.
Які онукам нам розказувать казки?
Про геноцид? Чи про полон? Чи контрнаступ?
Доскону ненависть носити, як тату.
У серці спогади ховать про маму й тата.
Зима сидітиме у першому ряду,
Аби щоранку начищати автомата.
Десятиліттями блукатиме душа,
Мов лабіринтами, окопами Донбасу.
І застряватиме в кінці цього вірша,
Щоб воскресать у небі пташкою щоразу.
