Одного разу, хто-небудь помітить що ти любиш весну, пити чай у дощову погоду, думками ширяти в хмарах.
Одна з чергових запису у щоденнику. Вітер досягає до обличчя. Спекотна забарвлена весна майже не залишила своє перше цвітіння. Розкрилися пахучі бузки біля хати. Тихий вітер розносить аж до пасовища. Неподалік журчить вузька річка й кожна крапля б'ється від каменя, що в повітрі створює грайливу веселку.
Травичка наче лоскоче ноги й відчуття що ти париш над землею. Увечері того ж дня, сонце не таке пекуче. Проміння ніби-то ніжно торкається до тіла, огортає повністю та обіймає.
