… і того дня ми скинемо з плечей свої роки,
плюнемо на досвід, на рани, вивчені й невивчені уроки…
… ходитимем босими травою, тримаючись за руки,
танцюватимем без музики під свист, сміх і стукіт…
… дивитимемось в очі, усміхатимемось незнайомцям,
будемо щасливі, сяятимем як маленькі сонця…
… купатимемось голяка, закохуватимемось легко, швидко,
торкатимемось людей, цілуватимемо губи, плечі, долоні, литки…
… знову побачим які гарні квіти, діти, хмари,
шукатимем в небі Марс, Оріон, Плеяди, Стожари…
… станемо знову дурними, п’яними, веселими,
зніматимемось легко в дорогу, мінятимем міста, села…
… слухатимем, як нам читають вголос, і буде цікаво,
цілий день гулятимем на морозі з термосом кави…
… будемо плакати, якщо сумно – в обіймах, разом,
збиратимем квіти в полі, ставитимем в банки – не у вази…
… будемо писати музику, наївні картини, погані вірші,
знатимем точно – все лише буде, нічого не вирішено…
… напишемо своїм друзям паперові, не електронні листи,
ранки будуть прозорі, дні – сонячні, ночі – млосні, слова – прості…
… не всидимо вдома – збігатимемо свіжовимитими сходами,
небо пролиється зливою, дивитиметься, як ми мокрі калюжами бродимо…
… їстимем морозиво – і смак буде такий, як в дитинстві,
радітимем щиро, а драми гратимем, мов артисти…
… все буде назавжди – життя, дружба, кохання –
все так і буде –
як тільки змовкне назавжди тривога остання…
Читала в Ремарка, що під час кожної війни ми собі обіцяємо жити інакше, жити сьогодні, а як війна закінчується, то забуваємо про це.
І так і живемо ніби будемо жити вічно, а помираємо - наче й не жили.
Всі ці прекрасні і інші речі варто робити щодня, навіть в океані болю, крім, звісно, гулянок в барах, ресторанах і подібних речей.
Але жити, вдихати, кохати, любити кожен прояв життя - варто постійно.
Бо ми не знаємо чи зможемо потім і чи будемо потім і чи стане сил.
Цілком згоден і з Вами і з Ремарком. Це наївний вірш, таке щось для розгрузки. Сам розумію, що рай - штука, яку обіцяють, на яку сподіваються, але чи він відбудется - залежить від кожного персонально.
Але ж хочеться інколи проявити слабкість і сподіватися просто так, без логічних на те передумов.
