За звичкою вранці, як стало, заварюю каву
І всім посміхаючись просто ховаю сумне,
І день пролітає прісний у рутині і справах,
Та ось вже і ніч як катівня чекає мене.
Без тебе холодна й незатишна стала оселя,
Немає ні сліз, ні думок і набрид цілий світ,
Нічого не хочу, а просто дивлюся у стелю
І серця не чую, немов хто скував його в лід.
Під ребрами тисне, ненаначе ворушаться зміїї...
Скажи мені, Боже, чи мертва я вже чи жива...
Чи зможу розплющити міцно зажмурені вії
І спробувать жити, хоча і не вірю в дива....