Впродовж всього життя
Лиш світлі почуття,
Неначе зерна, сій
В людські серця на всій
Землі, щоб не тужив
Ніхто на ній, а жив
Щасливо повсякчас,
Як прагне кожен з нас
На цьому світі всім.
Життя ж бо суть у тім,
Щоб кожну часу мить
У світлім щасті жить,
Ним сповненим ущерть
Аж доти, доки смерть
Не прийде по всіх нас
Уже в нежданий час.
Життя колись мине,
А в нас воно одне.
Тому слід кожну мить
Свого життя цінить.
Адже ніхто не зна –
Останняя вона
Чи інша ще прийде́.
А час невпинно йде,
Мина, тече, летить,
Немов кудись спішить.
І нам хоча б на мить
Його не зупинить,
Назад не повернуть.
В майбутнє зазирнуть
Також нам не дано,
Хоч дехто все одно
Все ж пробує, гада,
Що може, відгада,
Що станеться, прийде́,
Коли і як, і де.
Те жди, того й не жди.
Вдається? Не завжди.
Якби ж ми знали все,
Що доля нам несе,
Могли б її змінить
У нам потрібну мить,
Щоб жить впродовж всього
Життя, як ми того
Бажаєм. Чи не так?
Можливо, й так, однак
Тоді й коли по нас
Прийде́ кончини час,
Ми знали б теж, проте,
І з думкою про те
Впродовж життя всього
Жили б ми всі, його
Прожити б не могли
Так, як ми б всі жили,
Не знаючи того.
Чекали б лиш свого
Кінця щодня, щомить,
Коли він світ затьмить,
Як скінчиться наш вік,
Заплющивши навік
Нам очі. Тож цінить
Слід всім нам кожну мить.
Євген Ковальчук, 23. 10. 2020
ID:
1003282
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.01.2024 22:06:36
© дата внесення змiн: 16.01.2024 22:06:36
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
