У тім Мінливім саду з якого згодом виростуть багатоповерхівки,
Ми сиділи в альтанці навпроти одне одного
І говорили про твою непевність, і про те чому
Ти не можеш дозволити себе полюбити.
Якщо це були відмовки — то, браво! я визнаю —
Гра у щирість вдалася, талант я оцінюю високо,
Коли твої очі немов проривалися крізь пітьму
А вуста говорили: « якби ж ти зустрівся мені раніше,
Задовго до болю».
«До нього?»
«Так, до нього, до першого, розумієш, я, —
Я всього кілька кроків не дійшла до твоїх обіймів,
А він обезкрилив мене і я стала безнадійно земна,
А такою, повір, я й даром тобі не потрібна. Віриш?»
«Я тебе проведу».
«Ні, не потрібно, прошу, не заходься віршами.
Обійми мене, чуєш? Просто мене обійми.
Допоки я зможу цілунком безрадісним втішити,
Я ще трохи побуду у нашім з тобою саду».
13.01.2024
Можливо
Дуже сподобався вірш, не залишає байдужим кожного. 
