Ось... Рай зачинених воріт...
Так не збагнеться та не примариться...
І лиш нестримані тоді,
Як в переверті ми... та недомареній...
...Навіть здіймаються з небес
Всі перші роздуми... всі перші розбрати....
Як обіймаю я тебе...
Як загортаю знов всі скалки розбиті...
То - Рай затислих почуттів,
Пересилань німих створінь... знесилених...
То - те, що так завжди хотів...
І дещо інше, від прагнень силувань...
Ось... Рай зачинених воріт...
Так не збагнеться... Не примариться...
І лиш нестримані тоді,
Як в переверті ми... та в недомареній...
Здійнялись думи в заповіт,
І сил розсіяно безрадно безлічі...
Весь Рай закритий у тобі,
Але ж... Ключі уже забуті в безвісті...
