Как случилось, что мы оказались здесь?
Как случилось, что здесь оказались именно мы?
Стоит группа людей.
Пытается собрать воедино разобранный голос.
Сложить, настроить, отогреть.
Сохраним, – говорят, – этот свет, что собран
из темноты и ослепления.
Сохраним эту память, наполненную
строительным камнем забвения,
сохраним наш язык, выписанный
молчанием.
Невыносимо
это воссоздание забытого,
сохранение преданного,
переписывание уничтоженного.
И ты тоже мог бы что-то сказать.
Ты тоже видел, как она заходила
в дом – чёрная женщина предчувствия, женщина предназначения,
женщина печали.
Это пробивается голос, настраивается инструмент,
на котором учились играть поколения
меланхоличных детей,
учились добывать презрение,
учились управлять дождём.
И вот стоит группа.
Тревожится среди города.
И стою в этой группе я – словно поставленный в предложении знак вопроса.
Что ты спрашиваешь мной?
Что ты хочешь подвесить, что возразить?
У меня нет внутри столько звука, чтобы передать твоё сомнение.
Не хватает смелости высказать вслух то,
что ты приготовил для нас.
Печальный вопросительный знак.
Литера недоверия.
Что тебе самому непонятно в этом месиве текста?
Что вызывает скепсис, что требует объяснений?
Всё же понятно, видишь сам – всё понятно.
Каждый следующий вопрос – лишь усиливает боль.
Каждый следующий вопрос – лишь упрощает выбор.
Острый соблазн знания.
Смертельный предел выживания.
Перечитай меня.
Перевыдумай.
Переведи.
30.03.2024
(Перевод с украинского)
Оригинал:
+ + +
Як так сталося, що ми опинилися тут?
Як так сталося, що тут опинилися саме ми?
Стоїть гурт людей.
Пробує зібрати до купи розібраний голос.
Скласти, полагодити, відігріти.
Збережімо, - говорять, - це світло, що зібране
з темряви і осліплення.
Збережімо цю пам’ять, наповнену
будівельним камінням забуття,
збережімо собі нашу мову, виписану
мовчанням.
Нестерпним є
це відтворювання забутого,
збереження зрадженого,
переписування знищеного.
І ти теж міг би щось сказати.
Ти теж бачив, як вона заходила
в дім – чорна жінка передчуття, жінка призначення,
жінка печалі.
Це пробивається голос, ладнається інструмент,
на якому вчилися грати покоління
меланхолійних дітей,
вчилися видобувати зневагу,
вчилися керувати дощем.
І ось стоїть гурт.
Тривожиться серед міста.
І стою в цьому гурті я – наче поставлений в реченні знак питання.
Що ти питаєш мною?
Що ти хочеш підважити, що заперечити?
Я не маю в собі стільки звуку, аби передати твій сумнів.
Я не маю стільки сміливості, аби вголос промовити те,
що ти для нас підготував.
Печальний питальний знак.
Літера недовіри.
Що тобі самому незрозуміло в цьому місиві тексту?
Що викликає скепсис, що потребує пояснень?
Все ж зрозуміло, бачиш сам – усе зрозуміло.
Кожне наступне питання – лише посилює біль.
Кожне наступне питання – лише спрощує вибір.
Гостра спокуса знання.
Смертельна межа виживання.
Перечитай мене.
Перевигадай.
Переклади.
ID:
1010094
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.04.2024 01:53:08
© дата внесення змiн: 03.04.2024 00:30:58
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
