Давала тисячу шансів і знов пробачала,
Кохала без тями, а він грав у гру свою,
Шукала в нім сенс, потім знову втрачала,
Розбита душа, але серце… Досі іще в бою,
Її сльози — як дощ, але він їх не чує,
Вона чекала ночами, писала листи,
Однобічне кохання їх двох не врятує,
Разом з ними згорять … Її серця мости.
Вона була його вірою в темні часи,
Молилась зіркам, щоб він її знову побачив,
Мовчала, коли серце кричало “Спаси!”
Він дивився крізь неї — в порожнечу неначе.
Вона хотіла бути для нього столицею світу,
А він шукав нові імперії серед руїн.
Вона згорала, як вечірнє сонце над Тибром,
А він лишав її серед мармуру й не підводив з колін.
Вона писала невпинно прощальні рядки,
А він їх палив, не читаючи змісту.
Вона берегла в собі їхні світи,
А він розбивав їх на попіл та іскри.
Вона берегла кожен спогад, як скарб,
Він викидав їх, немов у сміття листи.
Вона розчинилась у тиші між фраз,
Та серце її … Ще вагалось піти.
І ось вона йде вже — без крику та злості,
Кайдани розбиті, що так тиснули кості.
Її серце в бою, та вже не для нього,
Вона обрала себе… Вона вільна від болю.
ID:
1036881
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.04.2025 20:51:48
© дата внесення змiн: 02.04.2025 20:51:48
автор: Вірсавія Стрельченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
