КУМОВА ТРАНШЕЯ
Побували ми недавно в місті ЕН,
Де живе молодший кумів син Семен.
Я не буду того міста називать.
Там є мер. Не хочу мера дратувать,
Бо й без того мав мороку з нами мер –
Через кумове дивацтво ледь не вмер.
Вдвох із кумом ми півміста обійшли,
Доки синів гуртожиток там знайшли.
Слід сказати, що те місто – обласне,
Але страшно захаращене й брудне.
Всюди сміття, скрізь накопано траншей –
Тут по шию, там ще глибше, до ушей.
Рвуть, копають та хапають, аж гуде.
Навкруги "прихватизація" іде.
Всяк, як може, свій добробут підійма.
Всюди видно, що хазяїна нема.
Зупинились ми у синовім кутку.
Трішки випили, поїли нашвидку.
Я й питаю: – Хто ж порядок наведе?
Ні в селі його, ні в городі – ніде.
Скрізь безладдя, розколупана земля.
Хто ж тут рити і копати дозволя?
Кум говорить: – Ти дивуєшся дарма.
Ніякісінької влади тут нема.
Кожен дума лиш про власне, про своє.
Риє всяк, у кого лом і кайло є.
Можу легко доказати, що це так:
Де покажеш – там і вирию рівчак.
– Хоч сьогодні? – я запитую.
– Еге ж.
– А у мера під дверима?
– Можу теж.
Син сміється:
– Це вже в батька щось нове...
Кум схопився: – Покажи, де він живе.
Я ж, синочку, ветеран і фронтовик,
Рити землю ще у молодості звик.
Як міліція не схопить в рівчаку,
То поставите півлітра коньяку.
Ну, як спірка зав'язалася така,
Син позичив лом і кайло в двірника.
Кум узяв ті інструменти і попер
В той провулок, де садибу має мер.
Особняк упорядкований, новий –
Біля входу походжає вартовий.
Кум на ґанку примостився, закурив,
Про погоду з вартовим поговорив
І, загнавши, як ведеться, два кілки,
Заходивсь асфальт колоти на шматки.
Так нещадно по асфальту грюкав лом,
Що тріщало і тряслося все кругом.
За годину яму викопав страшну –
По два метри в глибину і ширину.
Я сиджу в сусіднім скверику і жду,
Чи не вскочить роботяга у біду.
Кум вилазить, витирає мокрий лоб
І гукає: – Йди сюди! Оглянь окоп!
Охоронець раптом витягся й завмер
Перед тим, хто вийшов з дому, –
Значить, мер.
Не помітив, бідолашний, рівчака
Й полетів у нього з ґанку сторчака.
Кум схопився, праву ручку подає.
– Вилізайте! Шануваннячко моє! –
І питає, – Ви не бачили хіба?
Ремонтуємо, прорвалася труба...
Мер довгенько свіжу яму оглядав
І нарешті розпорядження віддав
Принести колоди, дошки й молоток
І поставити над ямою місток.
Тут до мера підкотився лімузин
І остався кум над ямою один...
Улетів мені в копієчку рівчак:
Купувати мусив кумові коньяк.
Довелося, бо дурних тепер нема,
Щоб трудилися фізично задарма.
Заходьте на сайт якщо хочете почитати більше творів:
www.glazovyj.okis.ru
ID:
124428
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 01.04.2009 18:11:25
© дата внесення змiн: 01.04.2009 18:11:25
автор: Smih
Вкажіть причину вашої скарги
|
