Я ховаюсь від них , я боюсь їх. Я зневажаю їх , бо вони ніколи нічого доброго мені не дали. Вони вміють лише забирати і нічого не давати взамін. Вони вміють розбивати душі і серця і не вміють сказати навіть «Прости». Вони несуть розруху і біль. Вони завжди завдають мені болю. Я ненавиджу біль. Та й хто його любить.
Я ховалася від них у книжках, вони знайшли мене. Я ховалася в музиці моїй, а вони прийшли й сказали, що то не музика , а шум. Я ховалася від них в моїх віршах, а виявилася, що я писала їх для таких як вони.
Я розстелила душу перед ними, як рушник.
І от моя душа як ганчірка, розтерзана. Та я заберу її і заховаю, бо це найдорожче , що в мене є, (в мене нема більш нічого і нікого). І я мирюся з цим , бо значить так треба. Так сказаноі написано, а що написано те незнищенно.
