Кристалик ока. Ізглодає черв
останнє світло із оптичних прерій.
Рушає біль сльози крізь полотно
в мольберт художника. Побляклий,
не запечатав смерти світла.
Лишився попіл.
І черв’як самонатхенно
пожирає
останню мить свого життя.
І вогнь, і буря
натискають.
Ламає дощ нервовий злам.
Маркітно осінь проглядає
крізь хащі степу. І бедлам
від хмарочосного спадання.
Весна і осінь. Біль і день.
Самодостатній мотлох часу
вкриває чорні дні в пастель.
На білім тлі черв’як гортає
пожовклих випорожнень смак.
І черв, нажертий, в білім очі
стікає у вогні, в істоці.
Остання кров, блакитна кров.
Лишає сморід сивий час.
Награвся у безодні.
Лама
рушає в путь.
Стирчить панама
на білолицім...
Обертас —
і черв зглодав останню пам’ять,
і прах на мотлох перебрав.
Самі хребти, кістяк і мара.
Лишився привид. І яси
фантасмагорія поясно
ламає крендель. І черв’як
іде по небу.
Поглинає
погасле сонце уночі.
Останнє сонце.
