Минув тиждень, як до рук Софії потрапили цікаві записи. Приніс їх її двоюрідний брат зі словами: „Одному юному філософу від друга іншого юного філософа”. І розказав про Міфу.
Сьогодні Софія вирішила, що буде поступати не на філологічний факультет, а на природничий, де навчається брат Рома. Та як же сказати батькам, саме матері, що не піде по її стопам? „А я нічого й не казатиму, бо не дозволять, — думала Софія. — Складатиму іспити на обидва факультети. І коли поступлю на природничий... якщо поступлю... точно поступлю!, тоді і дізнаються”.
Про своє рішення дівчина розповіла тільки братові, який і взявся їй допомагати в цьому, підтягуючи в навчанні з природничих наук.
***
Міцно тримаючи обома руками заліковку, сяюча од щастя, дівчина спускалась сходами.
„От і перша сесія позаду: всі п‘ятірки. Нарешті доведу батькам, що поступати на природничий факультет не було безглуздістю, — міркувала Софія. — Я така рада, що навчаюся саме тут. Бо в цих струнких науках розкриваються закономірності будови і взаємодії всього існуючого. В цих чудових науках вирує неспинний рух живого й неживого, видимого й невидимого, великого й малого. І знання непохитних законів руху всього — це як читання скрижалей істини. Завжди щось нове. Сьогодення з минулим і майбутнім... Сама матінка-природа в цих науках закладає в людину початки стриміння пізнавати світ, поповнюючи й упорядковуючи все більше і більше знань. Людина зростає в своїх стриміннях: до дерева, до неба, до Сонця, до Галактики, до Всесвіту і йде далі, або занурюється в атом, намагаючись розділити його до неподільної частки — ніщо не спиняє людину, натхнену наукою, і не спинить, поки життя і розум надихають її на нові відкриття...”
Софія зайшла до буфету, де на неї чекали Рома і Міфа. Хлопці були зовсім не схожі між собою, навіть протилежними, як чорне і біле, і зовні, і за характером. Рома — з темно-каштановим волоссям і темними очима — жив весело: в постійних пригодах і нових знайомствах. У Міфи ж було світле волосся й сірі очі, а характер спокійний і часом меланхолійний. Софія була майже копією брата: енергійна й весела, смугляста, з темним волоссям, тільки очі зелені — від батька.
— Ну, як іспит? — зустрів питанням дівчину брат.
— Відмінно! — задравши до гори носа і посміхнувшись, відповіла Софія.
— З бойовим хрещенням, сестричко!
— Тепер ти справжній студент, — додав Міфа.
— Дякую хлопці.
Рома пішов по кофе. Софія подивилася на Міфу і замислилася: „Робити те, що подобається, і бути поряд з коханою людиною — це й щастя!”
— Про що задумалася, Софієчко? — запитав Міфа.
— Хочу танцювати, — грайливо посміхнулася дівчина.
ID:
13100
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 03.04.2006 11:56:31
© дата внесення змiн: 03.04.2006 11:56:31
автор: Petri
Вкажіть причину вашої скарги
|
