Похмурий привид, що прийшов на карнавал,
На череп одягнув корону, наче цар.
І хоч не має у руках він батога,
У раз безжально загнав до смерті коня.
І кінь, на ймення Блед, серед похмурих хмар,
Із рота піну ллє, як клякси каламар,
Дві тіні Вічності відкрили ворота,
З копит, неначе іскри, сипляться слова.
І шпага із вогню летить над головами,
По трупам скаче кінь, співає гімни слави.
Як Смерті Князь сліпий, серед старих могил
Він не зупинить шлях допоки є ще сил.
А в тих могилах сплять під світлом Сонць останніх
Народи всіх часів – нових та стародавніх.
