Далекий, як в дитинстві сон,
Нині проник незримо в душу.
В душі нема дверей, нема вікон,
А я в полон його узяти мушу.
Цей сон такий незрозумілий...
Тече ніби вода... без берегів.
Його ловив руками я невміло,
Але спіймати так і не зумів...
А він тривожить, як щось миле,
Як щось безмежне й дороге...
Цей жаль терпіти вже немає сили,
Цей сон тривожить так мене...
Це юність в снах мабуть загубилась,
Пройшла крізь пальці, як пісок.
Тепер в ночі вона наснилась...
І впала сріблом на висок.