Щось сумно стало:
Знову нічого робить.
Хоч грошей мало –
За квартиру нічим заплатить.
Позичу пару гривень –
Обіцяю: поверну усе…
Допоки ще не сивий,
Піду блукати станіславськими кафе…
І. «Кристал»
Ось центр міста – легендарна «Сотка»:
Бруківка, ліхтарі, вітрини, кралі…
Ех, зараз би перевернути «стопку» -
Ну що ж? Підем – присядем у «Кристалі».
Крутими сходами спускаюсь у підвал –
Такий знайомий і все ж таємничий.
«Совковим» духом зустрічає нас «Кристал» -
Старий, звичайний, а тому незвичний.
Тут біля стійки людно, як завжди,
Тут пані Іра наливає пиво й каву,
І контингент, що забіга сюди,
Такий знайомий і завжди такий цікавий:
Сюди заходить і старий «браток»,
Суддя, в відставці міліціонер,
І журналіст, й колишній воєнком,
І навіть кадебіст-пенсіонер.
Масивні лавиці із дерева й столи
І стіни, інкрустовані камінням.
Не дуже затишно, та людно тут завжди:
Тут обговорюють і радощі, і біди.
Гостям в трьох залах місця тут багато:
Курцям - окремо, решты - ось сюди.
Є навіть тут окрема VIP-кімната,
Хоча й, як правило, зачинена завжди.
Під милу музику років вісімдесятих
Під «соточку» і філіжанку кави
Із друзями, отримавши зарплату,
Люблю, бува, посидить у «Кристалі».
Далі буде...
