Похмурі дні, холодні ранки,
Не гріє сонце небеса...
Нема пісень, які щоранку
Співала птаха молода.
Стогне земля, її втоптали
По груди з`ярмлену в асфальт
Чорні грунти... І їх забрали!
Та що земля?! О, люди, жах!
Все лилась кров ясночервона
Це наші братця - козаки!
Чого тепер й сльоза солона
Не впаде за тії віки?
Тихенько криються хатини
Вони колись були ясні...
Не віднайдеш уже стежини
Тепер вони смутні, одні...
Нема господаря вже того!
Чи то пішов у заслання?
А може вбили?! Й не одного...
Ой плаче! Плаче ця земля!
Колись буяло рясно жито
І гралося мале дитя
Й лани пшеницею покриті
Це ж була нива золота!
Залишили дитя те сиротою
Понищили пшеницю і жита
Не витерпіло, миле, і з журбою
Покинуло із голоду літа...
Чи то одна душа пропала?
Чи то одна дівчина жде?
І не одна куля стріляла,
За правду, світло, все живе!
Ми українці! Пам`ятайте!
І весь той жах, що панував
І мови, браття, не цурайтесь
За неї ти і волю воював.
Немає мови без народу,
Не було б нації і нас,
Якщо колись би за свободу
Не воювали в лихий час!
А поки, стогне земля, стогне
Надія ти, і ви, і я!
Давайте разом, й дня одного
Проснеться стомлена земля!
