Розсунув штори, засліпило очі,
В вухах пищить інформаційна каша,
Язик затерп, сховавшись до самого горла,
Зриваю криком листя ночі, блукаючи в ідейних хащах.
Голова болить від трикутних ідей,
Я звичайний чувак, і звуть мене Прометей,
"Не зовсім те..." майорить в голові,
Ми помремо усі, а я в самоті...
Раз, два, три і пива нема,
Ти замерзнеш в снігу, але не сама,
Коли забуду всі сни, зрозумію лиш ті,
Де все робиться для "Храму".
Пропікаю свій мозок, руїнами реалій,
Хочу проснутись під пісні весни,
Роблю свій крок туди де нема "гайталій",
І врешті-решт забуваю сонливі кісли...
Розбуджу рукавом засохшу руку,
Доторкаючись до неї поглядом,
Сьогодні перший день науки,
Непоходячи на всіх своїм одягом.
Прокидаюсь втретє, тремтіння в очах,
Я хочу забути мить слави,
Блукаю в галюциногенних очеретах,
Бачу забуту назву й барви...
