|
Ти пам’ятаєш хто є ти, яке твоє ім’я, звідки прийшов, сім’я твоя; ти шлях свій у житті знайшов, як сюди йшов? Нові слова знаходять минуле забувають, не знають, не бажають. Але усі ми одні і ті ж у нас батьки, через роки, віки пройшли і передали крізь покоління внуків і дітей світ мрій своїх і прагнення ідей, здійснити що вони хотіли і жити і любити… понад світом уже ми летіли.
Коли собі закрити очі, серед ночі, хтось хоче більшого, бажає іншого, ліпшого, кращого життя на цій планеті. Відверті істини, відверті цінності, багатство в бідності, ударили по одній щоці іншу підставити, себе примусити, заставити, і мусити вирішувати важкі завдання, відповіді на запитання, на сподівання. Змінити щось на щось, коли вже відбулося, спіраль життя в волосся.
Одні за кілометри їдуть зі своєї землі. Хтось скаже ні, мені. Але здається люди просто хочуть жити, любити вільно говорити, себе зреалізувати, дерево посадити, сина зростити, будинок збудувати. В… тут в Україні, чи через море, а якщо горе, а якщо біль, вони не бояться, вони не боялися, себе переломили, не зламалися, над собою піднялися. Не знали що то за краї, на інший край землі: мороз і дощ, степи ліси. З собою взяли часточку краси своєї батьківщини, принесли в нові міста і села. Жива наша країна, в серцях їхніх не вмерла.
Кожен будував свій шлях, разом єдині були, жили на нових місцях, вели господарство, працювали, будинки будували. Схожа земля, майже як в Україні, схожі поля, степи, вийти і в поле піти і йти далеко йти… Калина- таун, Прудентополіс, маленьке місто і великий мегаполіс.
Тисячі, мільйони різних життів, так Він хотів, для кожного для всіх таких однакових і неоднакових шляхів. комусь свободу, комусь волю більше менше дати, понад небом літати, щось знати або усе знати, істину пізнати.
Так, вирішували мабуть, напевно, зовсім не ми. Сини? Йог сини… а може то є сни, все сни, і розум не ясний.
Колиска у якій ми виросли. Її не має? Хтось знає, можливо її хтось шукає?
Все ж таки більше з кожним днем я задаю питань, не розв’язаних завдань більше. А намагань? Я намагаюся зайти за межі, побачити весь світ з найвищої у світі вежі. Хіба не кожен це повинен знати. Шукати відповіді на питання що турбують, спокійний хід життя руйнують, весь вільний час у голові існують.
Подумки лечу у сні, пісні, співаю подумки пісні.
І тільки він все знає: відповідає і питає. І я також, і також всі відповідаємо й питаємо… але не знаємо. Спати лягаємо і засинаємо. А більшість так живе усе життя, нас мільйони до забуття. Чи це є принцип всього буття? Я замовкаю, далі історія вже не моя. І я це знаю.
30.09.2009
ID:
205167
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 10.08.2010 11:57:59
© дата внесення змiн: 10.08.2010 11:57:59
автор: КРІПАКОС
Вкажіть причину вашої скарги
|