Останній дзвоник – як сигнал,
Щоб раптом не спинитись.
І все, чого ти ще не знав,
Одразу знадобиться.
Ти на екзамені сидиш
І згадуєш ти марно,
Як вчив колись якийсь-то вірш,
Як шпори клав у парту,
І як підручник відкривав
На сто якійсь сторінці,
Білет і номер прочитав,
А далі – темне місце.
І перед вчителем тепер
Несеш пургу у вічі,
Як десь якийсь міліонер
В якомусь жив сторіччі,
І як професор десь якийсь
Робив експерименти,
Згадав, що знаєш ти англійця,
Якогось Секонд Хенда.
А ще почув, як шепотів
З останньої хтось парти,
Що хтось Америку відкрив
І переніс на карту,
Ще бурмотів про сім планет,
Які ще свого часу,
Як боги влізли в Інтернет,
Здається, в восьмім класі.
Згадав, що Тангенс там якийсь
Змагався із Ампером,
На честь Ньютона зветься мис
Й хімічні полімери.
І ти з упевненістю це
Учителю втираєш,
А той хитає олівцем,
Неначе ти все знаєш.
Тож будь упевненим таким,
Частіше посміхайся,
Бо знати можеш на «один»,
Збрехати ж – на «дванадцять».
