Пластинка крутиться. Інколи повільно, інколи швидко. .. Щось починається. А щось закінчується.. але найдорожче завжди залишиться.. Світло спалахує ,і світло згасає.. День починається і день минає.. А ми закручені в суєті.. бігаємо кола,не встигаючи за пластинкою… Навколо нас в’януть квіти… а ми далі біжимо, не помічаючи.. на зів’ялих квітах появляються росинки.. може чиїсь сльозинки.. Вони виблискують ,пахнуть, живуть, помирають, коли сонце стає гарячішим.. А ми просто наступаємо на них, давлячи прояви чарівного життя… на нас падають камені, але ми все одно стаємо.. і… топчемо квіти… навколо нас все займається вогнем.. але ми не переймаємося… той вогонь.. він нищить наші душі.. .але ми думаємо, що головне тіла.. Ті, що топчуть квіти..
Деякі з казкових квіток хочуть нам сказати “Люблю…” але ми, не даючи їм розцвісти вбиваємо.. А коли хтось із людей зупиниться, його топче стадо.. і тоді він помічає квіти… але вже пізно… Він розчавлений… Ті, хто наступали на нього дивуються, бо він піднімається до неба.. як же ж? а секрет ховається у квітах.. вони… милосердні.. піднімають свого колишнього кривдника землею, підносять до неба, зігрівають, допомагають, дають, те що потрібно… людина стає щасливою.. А інші тонуть у суєті, не бажаючи звертати на увагу на щось особливе.. Не дивлячись на хмаринки, що пропливають небом… На зірки.. і.. на квіти… хоча вони маленькі, але такі невинні… і ще вони гинуть міріадами… Звичайно, потім життя повертається до них… Але вже у іншому світі… А пластинка крутиться… швидко-повільно… і знову.. хотілось би, що люди не топтали чарівних квітів. Що ростуть під їх ногами… хтось каже будьте реалістами… а ви згадайте свої низькі поступки та уявіть, як в’яне квітка, покрита чиїмись сльозами… раз за разом… хотілось би бути трішечки вище над землею… Щоб не піддаватись суєті… але так важко… кожен новий день прив’язує до землі… а вночі я дивлюся на небо… там теж ростуть квіти.. ті, які колись росли під нашими ногами… А змінити все так легко… просто іти іншою дорогою… Тоді казкові квіти будуть рости біля нашого шляху, даючи нам привід усміхатися та йти вперед…
31 липня 2008 00:25
