Запалилося світло… Здається в вітальній… Зі столу точно не видно… Потім на кілька хвилин забігла в кухню – зробити чашечку кави (запах відчув нутром материнської плати) і підійшла до мене коханого.
Обличчя сяяло загадковою усмішкою, а в очах таїлась невідома іскра. Я знав свою користувачку. Але, мабуть, не так добре, як думав, бо не міг розгадати її теперішніх думок. Сподівався, що ситуація проясниться, як тільки вона торкнеться клавіатури. Я чекав цього та вона продовжувала нерухомо сидіти, зручно розмістившись в м’якому кріслі. Мовчала. Інтригуючи вдивлялася в мої заплющені очі (сплячий режим).
Нарешті почувся шурхіт бігаючої миші. Я стрепенувся і був готовим виконувати будь-які забаганки. Вона ще вагалася.
Вордовський документ. Звіт? Позовна заява? Щось особисте? Останній варіант підтвердився вибором не Таймс ню роман. Отже, щось особисте. Поезія? Проза? Любов?
Мене переповнювало нетерпіння, а вона, ніби навмисно знущаючись, нікуди не поспішала.
«Любий друже! - вивів курсив. - Багато часу минуло від нашої останньої зустрічі.» З ким це ми так люб’язно? Цікаво, чи відоме мені ім’я цього щасливчика? «Але я сподіваюсь, що ти пам’ятаєш наші давні-добрі часи пісочниці, шкільні приколи і ще багато чого.» Щось запахло романтикою. Невже вона вирішила написати своєму хлопцеві через Інтернет? Простіше подзвонити, чи якщо вже дуже сильно вдаритись в романтику, то написати від руки. «Хочеться поділитися щастям…» Зі мною хоча б інформацію. Вмираю з цікавості. Швидше, швидше натискай на клавіші! До речі, яка в тебе швидкість друку? Добре, проїхали, можеш не признаватися, лише пиши! «Я одружуюсь» Оце так репліка! Своєму хлопцеві такого явно не напишеш. Можна написати «Ми одружуємось!», або «Ми одружуємось?» Хто ж цей таємний адресат? «Ми з Ромео раді будемо бачити тебе на урочистій церемонії такого-то числа такого-то місяця о такій-то годині» Місце події! Ти забула вказати місце. І користувачка, ніби почула німий голос крмп'ютора додала: «Свято відбудеться в центральному РАЦСі м. Київ»
Шкода що мене не запрошують – портативному пощастить, мабуть більше, хоча… В такі моменти більше хочеться бачити живих, а не електронних друзів. Проте, сподіваюсь, втрачу не надто багато й цифровий варіант свята стане мені доступним.
«P.S. Лист з запрошенням надсилаю на адресу твоїх батьків. На жаль, інших твоїх координатів не маю»
Еврика! Нарешті! Нарешті! Нарешті я здогадався: Лист другу дитинства.
