Тінь падає на стіл.
З ваз узори кіл,
З квітів якісь створіння
Які ловлять те проміння,
Що зазира на підвіконня
до мене в гості зрання.
І виникло бажання
зловити останнє
сонячне насіння.
Скоро вже листопад,
Тополя опаде швидко,
Й пройде природа
Цілий колоспад.
Не чути зарння птаха
І лиш ворона кра-кра
Навіює на душу
Лиш смуток, у думках.
І слід вже описати
ранній сонний листопад.
Хочеться ще сонця,
Увінчане в колосся,
Що котиться до нас.
Туди-назад по небу,
Освітлює дерева,
І знову назад.
Шел-шелистить листя,
Дитина у колисці,
Рожевий захід-спад.
І все знову всміхнеться,
І знову повернеться,
Проміння із відерця
Розкине по полях.
Та скоро все спинеться,
Проміння закінчиться,
Й треба йти в криниці
Набрать сонце-водиці.
А потім... листопад.
