Від дощів збожеволіло невиспане небо,
Сіре і гнівне, напружено-хмарне,
В стільниковому зумер словом: "не треба"…
Навіщо шукати пояснень марних?
Зневоднені очі, сльозами карі,
Розгніваний голос і зашморг печалі,
Я одягну на душу байдужість, як сарі,
Ти ще не знаєш: НЕ"буде далі".
Перетягом далей застудились вокзали,
Пахнуть снігами ці зміни локальні,
Тут ми проїздом... Від'їзду чекатимем
Кожен в своїй пустій почекальні.
"Пахнуть снігами ці зміни локальні,
Тут ми проїздом... Від'їзду чекатимем
Кожен в своїй пустій почекальні." перегукується стан природи з душевними переживаннями .Так вдало, реалістично і виразно змальвано!
Не вешай нос, дорогая! Всё накладывается - внутренние проблемы на осеннюю депрессию. Но всё и проходит. А мы остаёмся - до срока сваливать в падло, значит, нужно стоять и не гнуться.
Это я, Женечка!
Лана Сянська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Я любил, как вижу сейчас, -- необычайно, сильно и страшно, но оказалось, что я хотел ответной любви. Это уже нехорошо, когда
хочешь чего-то взамен."- это он, Эдичка.