Безодня чужих очей
У чашці міцної кави.
Ти не владар темних ночей,
Та герой ще моєї вистави.
А на серці - пекучі ранки,
На душі - скам"яніле небо.
Губи шепчуть безперестанку:
"Треба сили, Боже, так треба!"
Тільки хаос в душі нагадає,
Що тобі дано вирок:вигнання...
А от серце нвпинно питає:
"Чи насправді нема вже кохання?"
Муки совісті, жаль і сум"яття...
Я кусаю губи до крові...
Хто ти:доля чи моє прокляття?Хто?!-
Тихий спомин любові...
Він десь поруч - рукою подати,
Я ж не в змозі прогнати оману.
Ти герой моєї вистави,
Та не лицар мойого роману...