Багато знають
Що рай існує,
Але ключів не мають,
Дзвонять у двері… а Бог не чує…
Розвертаються та йдуть геть,
Не почувши його навіть слів,
Падіння, а розпочиналося як злет,
В житті не так як в світі снів.
Кожен сам перед собою,
І без допомоги,
Сам вибирає свою зброю,
І створює свої дороги.
Може і так, а може і ні,
Місяць це ніч, сонце це день,
Завжди веселі і завжди сумні,
Слова пісень,
Такі різні і подібні,
Сьогодні ще один рік,
Рідні, а може і не рідні,
Спинити чи ні цей свідомості потік.
Я ж просто людина, звичайна людина,
Чи просто хтось такий,
В’язкою стає слина,
А голос мій німий.
Більше чи менше,
Та не так і важливо,
Прийду останній чи перший,
Закінчу в злиднях, чи щасливо.
Тук, тук у двері через поріг,
Роззуватися не буду, хоч на ногах і бруд,
Для одних це добре, а для інших гріх,
...Чесним буває суд.
Подивіться там немає сліз,
Бо води немає - це пустеля,
Я трішки притримаю наш розумовий ріст,
Занизька в кімнатах наша стеля.
Діти - то нехай будуть раби,
Для суспільства, для системи,
Не батьки наказують: працюй роби,
Прокидаємося з сну, навколо ґрати, з криком: де ми!
Ні! І слухати не можу сам,
То є біль що пожирає очі,
Весело від цього стає нам,
Коли день насправді це є холод і самотність ночі.
Дочекатися, дійти, уже кінець,
Там за обрієм всім щастя обіцяли,
І іде дорогою скелетів живий мрець,
Пальці у руках його ключі тримали.
2.01.2011
ID:
233238
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.01.2011 15:15:25
© дата внесення змiн: 08.01.2012 11:42:17
автор: КРІПАКОС
Вкажіть причину вашої скарги
|