Нестерпна біль душі прилине,
Серцева нота змінить свій тонал
Коли мені ця мить відчине,
Безмежний світ чужих похвал.
Не знаю я, і знать не хочу,
Коли струна зірветься з лір,
Коли мені це скажуть очі,
В безмежнім полі, диких вір.
Не знаю я, чи зможу промовчати,
І не захочу цей змінити світ.
Однак, не буду я стояти,
Й дивитися як впаде стіг.
Не дам загарбать мову рідну,
Не дам позбутися і нас.
Я ключ старий візьму й відкрию
Шалену віру в кращий час.
Прийде той час, а він не за горами
Відчуємо наявність вічних сил.
Ми підемо кровавими стежками,
Покинемо на призволяще тил.
Ми думку свою виразим в бою,
Не змусять нас довік мовчати.
Ми слово сильне від вогню,
Нащадкам будем дарувати!
Дуже сильно!!! Це так добре, що є люди, яким не байдуже!!! Чудесний вірш, навіть слів немає!!! Ви - справжній українець!!! Схиляю перед Вами голову!!!!!
Вічне Полум*я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00