Ніби то все як завжди-звичайний вечір ...у небі все ті ж зірки....але щось не так....а що саме не можеш зрозуміти -щось всередині тебе десь глибоко в твоїїй душі....І ти підсвідомо вже знаєш, що в тобі народилось нове почуття…щось невідоме і таке тепле і тривожне...ти лежиш у ліжку і все стоїть перед очима надзвичайно рідна і щира посмішка яка ніби зашліфувалася у памяті,відчуття відлуння радості і щастя,а з іншої боку стараху і невідомості...просто ти боїшся відкривати свою душу до кінця...хай навіть і коханій людині,тому якщо вона тебе не зрозуміє ти перестанеш довіряти людям.ти довго вагаєшся набирати чи не набирати давно відомий номер телефону...але зупиняєшся таки на другому:просто хочеш розібратися в собі і хоч трохи втихомирити свої думки і почуття (якщо це взагалі можливо...)... ...таке ніжне і чуттєве серце ніби розжарена вуглина має свій відблиск у широко відкритих зіницях...боязнь людей,зробити щось неправильно,комусь довіритись це все страх...життя та соціум сприймається як суцільне розчарування,все не так просто як раніше здавалось,світ не такий радісний і щирий як відчувалось...обман зору та пережите не дає права довіряти комусь...крах у її серці....