Усе в житті у нашім плинне:
Кохання, вірність, слава, час.
Те, що було, колись загине,
Й колись не стане зовсім нас.
Але тоді все рівно буде,
А зараз мучає печаль.
Та чому пам'ять не забуде,
І не впаде у вічність, в даль?
Змиритись можна навіть з смертю,
З байдужістю і поготів,
Лиш побалакати б відверто,
Забувши холод почуттів.
Ну, хоч на мить, щоб зрозуміти,
Що помилки ніде нема,
Щоб на дорозі не стояти –
Десь поруч пройде та – нова.
Я розумію – зовсім різні,
Але ж ми тягнемось чомусь.
Можливо завтра буде пізно,
Та ти говориш: «Хай, колись».
Хоч на секунду будь дорослим,
Відкинь всі принципи свої.
Бо це не жарти, це серйозно,
Бо я довірилась тобі.
